Зародження бурякоцукрової промисловості в Україні. Перша цукроварня
(За матеріалами журналу «Цукровий бізнес», №1 (3), лютий 2018 р.).
Історія цукрової промисловості України починається з далекого ХІХ ст. Тим більш дивним виглядає те, що правильної відповіді на просте питання «Де, коли і ким була збудована перша українська цукроварня?» сьогодні немає. Зустрічаються різні думки. У більшості джерел вказується, що перший цукровий завод в Україні був збудований у 1824 році в селі Трощин, Канівського повіту, Київської губернії (зараз – Канівський район, Черкаської області). Можна зустріти «конкуруючі» дати та місця: 1825-й рік, село Макошине, Сосновецького повіту, Чернігівської губернії (зараз – смт. Макошине, Менського району, Чернігівської області). Зрідка трапляється твердження, що перша цукроварня України виникла в тому ж таки 1825 році в містечку Бершадь, що на Вінничині.
Дилема: де й коли було побудовано перший цукровий завод в Україні?
Найбільш широко вживаними в літературі датою та місцем зведення першої української цукроварні є 1824-й рік, село Трощин. Але ніякої цукроварні в селі Трощин у 1824 році не було. Цей факт пройшов повз увагу переважної більшості дослідників історії українського цукроваріння. О. А. Плевако (котрому належить найбільш повне до цього часу дослідження початків нашої цукроварної промисловості) стверджував, що «трощинська цукроварня 1824-го року» була поставлена в сусідньому селі Бучак, яке знаходиться кілометрах в семи на північний схід від Трощина. Більше того, він пише про дві можливі дати спорудження заводу – 1822 і 1824 роки. Звідки вони беруться – незрозуміло. Ані О. А. Плевако, ані інші автори чітко і переконливо цього не роз’яснюють. О. А. Плевако та деякі пізніші автори вказують на більш вірогідну дату – 1822 рік, проти якого не висунуто жодних заперечень, тому маємо цілковите право опиратися на точку зору тих дослідників, які роком побудови «трощинської», а насправді бучацької, цукроварні вважають все-таки 1822 рік.
Щодо місця, достеменно відомо, що в селі Бучак був цукровий завод, який згорів у 1831 році. Існує повідомлення земського справника Богуславського повіту про пожежу в тому році на цукрозаводі в селі Бучак. О. А. Плевако, посилаючись на цей документ, першим серед дослідників історії українського цукроваріння акцентував увагу на дилемі «Бучак – Трощин». Він розвиває інтригу зародження українського цукроваріння на Канівщині, таким чином, завод в Бучаку існував у 1822-1831 роках. А що було з ним після пожежі? Висловлюється дві несумісні тези: бучацьку цукроварню відремонтували і вона проіснувала до 1838 року, або після пожежі вціліле обладнання цукроварні було демонтоване і переміщене до Трощина, в якому в 1832 році і поставили новий завод. 1832-й фігурує як рік спорудження трощинського заводу в «Статистичній звітності по підприємствах Київської губернії за 1885 рік». Дійсно, навіщо після пожежі 1831-го року було відбудовувати цукроварню в Бучаку, щоб через шість років переносити її до Трощина? Цілком логічною виглядає побудова нової цукроварні в Трощині в 1832 році після згоряння бучацької в 1831-му, а не після ремонту останньої в 1838 році.
Причина переносу цукрозаводу з Бучаку до Трощина здається цілком логічною: місце для спорудження цукрового заводу тут вкрай невдале, навколо густі ліси і складний, ледве не гористий рельєф. Вирощувати і перевозити буряк в таких географічних умовах вкрай незручно і дорого.
Підсумовуючи вище сказане, маємо, що в 1822 році споруджено цукроварню в селі Бучак, у 1831 році вона згоріла під час пожежі, а в 1832 році замість неї в сусідньому селі Трощин збудовано нову. Ніякого «Бучацько-Трощинського заводу» (так висловлюється О. А. Плевако) не існувало. Були Бучацький цукровий завод в 1822-1831 роках і Трощинський цукровий завод – з 1832 року.
Хто збудував перший цукровий завод та започаткував бурякопереробне ремесло в Україні?
|
Спочатку служив в австрійській армії, з 1789 року займався організацією польської армії, а під час повстання 1792 року був її головнокомандувачем, емігрувавши,повернувся знову на батьківщину, в 1807 році брав участь в організації тимчасового уряду і став військовим міністром великого герцогства Варшавського. Брав участь у поході Наполеона на Росію 1812 року, командуючи польським корпусом. |
Не менш важливим є питання про особу першого українського цукровара — хто збудував цукровий завод у Бучаку? Тут ясності ще менше. І в архівних джерелах, і в літературі зустрічаємо відповідь більш ніж лаконічну: «пани Понятовські» або «пан Понятовський». А коли уточнюється, хто саме з Понятовських, то називається ім’я Йосипа Понятовського та його синів Євгена й Цезарія.
Деякі архівні джерела, як про володаря «трощинської» цукроварні, котра насправді в 1822-1831 роках була бучацькою, говорять про «полковника Понятовського». Це однозначно Йосип Гнатович Понятовський. Він служив у пруській і російській арміях. Після виходу у відставку він переїхав до родового помістя в селі Таганчі (Канівський повіт) і розгорнув бурхливу господарську діяльність. Також придбав Пшеничниківський маєток, до складу якого входили і Бучак, і Трощин. Тому цілком ймовірним є те, що саме з його ім’ям пов’язується будівництво цукрових заводів і в Бучаку, і в Трощині. Але в архівних джерелах, як володар бучацького та трощинського заводів, фігурує і Євген Понятовський. Це – один із старших синів Й. Г. Понятовського. Звідси з неоднозначності архівних відомостей і починається плутанина: батька плутають із сином. Можливо, будівництво цукроварень було просто спільною сімейною справою і ніякої плутанини немає? Але, якщо вести мову про 1822 рік, то Євген Понятовський був напевно ще занадто юним, щоб втілювати в життя таку відповідальну і нову на той час справу, як започаткування цукроварної галузі на теренах цілої губернії. Очевидно, господарський досвід і знання Понятовського-старшого дають більше підстав вважати саме його (Йосипа Понятовського) піонером українського цукроваріння. Хоча фундація цукроварного виробництва на Київщині, найімовірніше, була спільною сімейною справою Понятовських.
Цезарій (Кесарій) Понятовський – це один із молодших синів Йосипа Понятовського. Він почав керувати Пшеничниківським маєтком лише з 1847 року. В архівних джерелах щодо володарів трощинської цукроварні ім’я Цезарія Понятовського з’являється ще пізніше – аж у 1853 році. Очевидно, що цей нащадок родини піонерів українського цукроваріння просто продовжував сімейну справу. Навряд чи за ним є якийсь пріоритет, але факт його належності до династії перших українських цукроварів – Понятовських – беззаперечний. Отже, 1822-1825 роки дали старт українському цукроварінню.
 Засновниками перших цукрових заводів України були поміщики-кріпосники, метою яких було прагнення знайти нові джерела підвищення доходів поміщицького господарства. На цукроварнях, на яких цукровий сік випарювали у відкритих котлах на «голому» вогні, переробляли цукрові буряки з поміщицьких плантацій, оброблених кріпаками. Їх хазяї отримували солідні доходи. У порівнянні з десятиною зернових, кожна десятина цукрових буряків давала доходів у 6-8 разів більше. Швидкими темпами почало розвиватися цукрове виробництво. З моменту пуску Макошинського цукрового заводу (1824 рік), через 18 років на території України уже діяло 52 підприємства, а з 1842 року по 1848 рік кількість цукрових заводів збільшилася до 192, тобто за 6 років їх кількість зросла майже у 4 рази. Переважну їх кількість було споруджено на Вінниччині, Київщині та Поділлі. У 1848 році на українських заводах вироблялося 81,2% цукру від загального його виробництва в усій Російській імперії. Посіви цукрових буряків в Україні безперервно зростали. У 1913-1914 роках в Україні загальна площа посівів становила 538 014 га, працював 201 цукровий завод, їх загальна добова потужність становила 1 142 283 ц (114 228,3 т) переробки буряків. У середньому за добу один завод переробляв 5 683 ц (568,3 т) буряків, всього було вироблено 11 080 800 ц (1 108 080 т) цукру. |