У Греції перші відомості про цукрову тростину з‘явилися після походів Олександра Македонського до Індії у ІV столітті до н.е. Після чого Теофраст, учень Аристотеля, згадує про цукор такими словами: «В Індії рослина, подібна до очерету, виробляє солодку сіль». В Індії з цукрової тростини виробляли солодкий порошок. Спочатку його використовували як  лікарський засіб, пізніше як продукт харчування.

У VI столітті нашої ери була широко розповсюджена практика збору та варіння цукрової тростини для отримання кристалічного цукру. Через 600 років, коли Марко Поло відвідав Китай, він побачив процвітаючі цукрові фабрики. В середині XV століття цукрові заводи існували на Мадері, Канарських островах та на острові Сент-Томас. Вони постачали Європу цукром до XVI століття, коли фабрики поширились по всій тропічній частині Південної Америки.

Про цукрову тростину, як ласощі, згадується в одній з найдавніших індійських поем — «Рамаяні». На початку нашої ери секрет виробництва тростинного цукру з Індії потрапив до Персії та Китаю, де окрім вирощування індійських видів, вирощували й свою місцеву тростину. Згодом араби привезли її в Єгипет.

Появу цукрової тростини в Європі пов‘язують з історією хрестових походів. Тростина була завезена до Середземномор’я і її почали вирощувати на Кіпрі, в Сицилії. Подальше розповсюдження цукрової тростини пов’язане з ім‘ям великого мореплавця Христофора Колумба. З Канарських островів цукрова тростина потрапила на Гаїті та в Бразилію. Природні умови Південної Америки виявилися сприятливими для її вирощування. Пройшовши швидку адаптацію, цукрова тростина виявилася високоврожайною рослиною, спроможною давати продукції більше, ніж місцеві культури.

Перші партії цукру почали вивозитися із Західної Індії невдовзі після повернення Колумба до Іспанії. А вже через 40 років на Гаїті було побудовано 30 цукрових заводів. З Гаїті цукрова тростина незабаром потрапила на острів Куба. В Європу тростинний цукор у великих кількостях почали завозити із середземноморських плантацій венеціанські та генуезькі купці.

У XV столітті європейці навчилися одержувати кристалічний цукор, а в XVІ столітті починають будувати рафінадні заводи. Цукор стає улюбленим і незамінним додатком до чаю і кави. Уже в XVІ столітті рафінад навчилися одержувати в Німеччині, у XVІІ столітті — в Нідерландах та Англії, у XVІІІ — в Австрії, Франції та Росії. Слід зазначити, що спроби вирощувати цукрову тростину на півдні Європи виявилися досить невдалими. Тому всі заводи працювали на сировині, що завозилася, головним чином, з Південної Америки (Аргентини, Бразилії), Куби та Гаїті.

У світовому масштабі цукрова тростина є основним джерелом цукру. На сьогоднішній день світове виробництво цієї рослини становить 1450 млн т з 22 млн га землі. У світі провідними країнами-виробниками цукрової тростини є Бразилія та Індія, на частку яких припадає близько 60% від усього світового виробництва цієї культури.

На додачу до своєї важливості для цукрової промисловості ця культура також набуває величезного значення в біопаливній промисловості. Наприклад, Бразилія використовує 48% вирощеної цукрової тростини для виробництва етанолу, а решта йде на виробництво цукру. В країнах Азії, таких як Індія, Китай, Таїланд, Філіппіни та Пакистан, розроблено амбітні плани щодо використання цукрової тростини в якості біопалива для виробництва етанолу.

Цукрова тростина вирощується у більш ніж ста країнах світу в умовах помірного, субтропічного і тропічного клімату. Найпридатнішим для цієї рослини є тропічний клімат, оскільки на її родючість сильно впливають температура, відносна вологість та сонячна радіація. Оптимальна середньодобова температура варіює між 14-35°C. Так само відносна вологість в межах 55-85% є сприятливою для цукрової тростини в період її стрімкого розвитку. Ріст стебла пришвидшується, коли тривалість дня становить 10-14 годин. Цукрова тростина буває трьох сортів: рання, середньо-пізня та пізня. В основних регіонах із субтропічним і тропічним кліматом, де вона вирощується, виведено також сорти стійкі до низки шкідників та хвороб.