Петре Івановичу, розкажіть, як Ваше сільськогосподарське підприємство прожило важкий воєнний 2022 рік?

Для працівників сільського господарства особливо важливо робити все вчасно. Погано, якщо починаєш раніше і, аналогічна ситуація буде, якщо пізніше. І в першому, і в другому випадках, будуть утрати й, можливо, погіршення якості продукції. Треба робити все у свій час.

При зборі зернових наше господарство має два сильні комбайни, але доводиться ще один орендувати. Це для того, щоб учасно зібрати пшеницю, жито, ячмінь. Ніякій культурі так не шкодить зайва волога, як зерновим. Їх ми цього року зібрали вчасно, до дощів. Тому маємо високоякісне збіжжя. Безумовно, це радує.

Після Покрови Пресвятої Богородиці ми посіяли озимі зернові (закінчили 19 жовтня). Була тепла й волога осінь, тож пшениця прекрасно зійшла. Уже кущиться. Посіяно в тих кількостях, які ми планували. Сподіваюся, і наступного року будемо з гарним урожаєм. 

Ми вирощуємо багато сільськогосподарських культур. Цього року був нечуваний урожай цукрових буряків. Від них тепер багато хто відмовився, а ми їх вирощуємо, як і 25 років перед цим, упродовж яких я керую господарством у Розважі. Минулоріч засіяли 60 гектарів. На завод ми здали майже 4 тисячі тонн. Якби за радянських часів була така врожайність (660 центнерів із гектара), то тоді могли б дати героя. Завдяки комбайну, який не тільки збирає врожай, але й водночас чистить, ми цього року не залучали додаткових працівників для таких робіт. 

Підбиваючи попередні підсумки, хочу назвати кілька цифр щодо обсягів нашого виробництва. Цього року ми зібрали 2146 тонн зернових та зернобобових: озимої пшениці –1199 тонн, озимого жита – 14,5 тонн, озимого ячменю – 140 тонн, ячменю ярого – 618 тонн, вівса – 106 тонн, гречки – 28 тонн, гороху – 42 тонни, заготовлено кукурудзи на силос – 5162 тонн.

Ще вирощуємо сою, гречку, горох, лише для своїх потреб картоплю та інші культури. Загалом, якщо говорити суто про рослинництво, то цей рік для нас був дуже хорошим. Хотілося б тільки, щоб скоріше настав мир на нашій українській землі, щоб додому повернулись усі українці й продовжили розбудовувати, а де треба – відбудовувати нашу країну. 

Петре Івановичу, Ваше господарство комплексне. СГПП «Розвазьке» займається не тільки рослинництвом, але й тваринництвом. Що скажете про нього?

Тут ситуація дещо інша. Я впродовж всієї своєї роботи на посаді керівника СГПП «Розвазьке» говорив, що корови є моїм золотим фондом. Тепер я розчарувався в цьому. Зайду, як кажуть, здалеку. У кав’ярнях 100 чи 150 грамів кави пропонують приблизно за 20 – 30 гривень і навіть більше. Водночас літр молока переробні заводи купляють у нас лише по 14 гривень. Із тієї суми я ще маю сплатити 20 відсотків податку на додану вартість. Який це паритет цін?

Поглянемо з іншого боку. Після кількох років корови вибраковуються. Їх мають замінювати молоді. Виникає інше питання – немає куди подіти м’ясо. Я вже не говорю про ціни на нього. Вони дуже низькі. Наскільки я знаю, закуповують м’ясо за кордоном, а власне тваринництво не має підтримки. Це гірко.

Я гордився своїм стадом великої рогатої худоби. Тепер думаю, можливо, варто все поголів’я розпродати й займатися тільки рослинництвом. Мені боляче від такої ситуації, але працювати неможливо.

Наскільки я знаю, на сьогодні на Острожчині ми є єдиними, хто з сільськогосподарських підприємств займався тваринництвом і вирощуванням цукрових буряків. 

Ви і Ваше господарство багато займається благодійністю, волонтерством. Розкажіть трохи про цей напрямок своєї діяльності.

Сьогодні триває російсько-українська війна. Народ згуртувався в боротьбі за незалежність нашої країни, за нашу свободу. СГПП «Розвазьке» не стоїть осторонь. Ми постійно підтримуємо Збройні сили України, земляків, які захищають нашу країну на фронтах.

У перші дні широкомасштабного вторгнення ворога в Україну мені зателефонувала директорка департаменту агропромислового розвитку Рівненської обласної державної адміністрації Надія Переходько. Вона попросила надати посильну допомогу для виготовлення консервів. Ми відправили сім бичків.

До нас зверталися мешканці села, працівники господарства, які були мобілізовані чи члени їхніх родин, мешканці сіл Острожчини, аби придбати необхідне для захисників. Наприклад, для жителя Вельбівного Мирослава Душнюка ми допомагали купляти тепловізори, бронежилети тощо. Ще допомагаємо нашим волонтерам продуктами, грошима.

Робимо все, щоб наближати нашу перемогу над окупантом. Я вірю, що вона буде, хоча трохи треба ще постаратися, попрацювати.