Але до 1 січня 2025 року це вікно для українських цукровиків закрилось — Україна швидко вичерпала експортні ліміти в 262 тис. т до ЄС. Тож бізнес має шукати альтернативні ринки збуту. 

Що ж тоді буде з цінами і куди поставляти цукор? Які вузькі логістичні місця заважають повноцінному експорту та чи взагалі конкурентний український цукор у порівнянні з бразильським? Про все це розповів гендиректор «Укрпромінвест-Агро» Роман Огородов у інтерв'ю для Latifundist.com.

Нещодавно «Укрцукор» закликав зупинити поставки цукру до Європи, оскільки ми вичерпали експортні ліміти. Згодом Уряд прийняв відповідну заборону. Для вас це була очікувана історія?

На ринку цукру, як, мабуть, і на будь-якому іншому ринку soft commodities, неочікуваних речей взагалі дуже мало. Як правило, спрогнозувати ситуацію можна на два чи навіть на три роки наперед.

Звісно, ми очікували, що квота на експорт цукру до країн ЄС буде вичерпана досить швидко. Незрозуміло було тільки, яка саме квота буде встановлена. Але зараз в Євросоюзі вже є консенсус і відносно неї. Це 262 тис. т на рік.

Дійсно, за період з першого січня 2024 року ця квота вже вичерпана. Більш того, в Європу експортовано більше цукру, ніж передбачено квотою.

Взагалі, коли в червні 2022 року Євросоюз фактично встановив режим безмитної торгівлі для більшості товарів українського аграрного сектору, включаючи продукти переробки і, зокрема, цукор — це був дуже крутий крок з боку ЄС. Для всіх сторін це було досить несподіване рішення, на яке український агробізнес дуже швидко відреагував — з космічною швидкістю прилаштувався до нових умов і почав виштовхувати на європейський ринок максимальну кількість конкурентоздатного товару.

А як компанія експортувала в ці роки?

Ми класно експортували протягом 2022 і 2023 років, а також в перші 5 місяців 2024 року. І, до речі, користь від нарощування експорту цукру отримали не тільки українські виробники, а і країни Євросоюзу, оскільки на європейському ринку вже четвертий рік поспіль спостерігається дефіцит виробництва цукру: при загальному споживанні (з урахуванням промислового) на рівні 17 млн т цукру на рік ЄС останні роки виробляв десь 14 млн т. 

Причому майже половину завдяки переробці імпортованого цукру-сирцю. Решту попиту покривав за рахунок імпорту білого цукру, зокрема, українського. У загальному обсязі частка імпорту цукру з України не така вже й значна — від 100 тис. до 400 тис. т на маркетинговий рік. Але в будь-якому разі це підтримало нашу галузь.

Три кити українського ринку

Які варіанти залишаться у цукровиків після закриття європейського ринку? 

Взагалі, в українських виробників цукру є три ринки збуту. По-перше, це внутрішній ринок.

Це десь 900 тис. т?

Я думаю, що сьогодні мова йде вже про менші обсяги.

Другим за обсягами ринком в останні роки був Євросоюз. Тепер він стане третім.

А основним ринком експорту українського цукру, принаймні на найближчі два роки, я бачу світовий ринок. На цьому ринку ми конкуруємо в першу чергу з Бразилією, і меншою мірою — з Таїландом.

Для України потенційними покупцями цукру на світовому ринку перш за все є країни Близького Сходу і Північної Африки. І взагалі африканський континент, який має дефіцит білого цукру в межах 5 млн т на рік.

Ми плануємо продавати цукор в ці країни, і, власне, вже продаємо.

Бачите там ризики? 

Звісно, є певні ризики і обмеження. А крім того — відсутність досвіду. Але до 2022 року ми не мали великого досвіду і на європейському ринку. Квота на експорт цукру з України, встановлена на той момент — 20 тис. т — це взагалі ні про що. 

Тож будемо вчитися експортувати. І я впевнений, що ми успішно пройдемо цей етап. Тобто світовий ринок — це те, що очікує українську цукрову галузь.

Доставляти на ці ринки найкраще морем?

Зараз головна завада для нас — логістика. Взагалі я вважаю, що ключ до економіки України — це «велика вода», порти Великої Одеси. Якщо до них зайдуть великі контейнерні лінії, українська економіка буде працювати і розвиватись. Якщо ні — потерпатиме.

Справа в тому, що всі інші логістичні маршрути — через румунську Констанцу чи балтійські порти — обходяться на $50-70 дорожче. І це принциповий момент. Для багатьох українських товарів такі витрати на логістику неприпустимі і навіть більші за маржу.

Демпінг, якого немає 

В європейських ЗМІ, зокрема в польських, останнім часом регулярно прослизає думка, що Україна завалює європейський ринок цукром завдяки демпінгу. Схожу думку чули від одного з топменеджерів українського цукрового заводу — про те, що після відкриття європейського кордону виробники наввипередки кинулися в Європу, що вилилося в демпінг. Чи дійсно такий демпінг є, і наскільки це масове явище?

Насправді, подібні твердження абсолютно безпідставні. Для початку, давайте уточнимо, що таке демпінг? Це продаж товарів і послуг по штучно занижених цінах у порівнянні з ринковими, які іноді нижчі за собівартість товару.

Але справа в тому, що ми — я маю на увазі українських виробників — ніколи не продавали цукор на міжнародних ринках по занижених цінах. Ми маємо певну собівартість виробництва, плюс завищені логістичні витрати. 

Давайте порівняємо сукупні витрати з кінцевими цінами і подивимось на норму рентабельності, яку ми отримали з 2022 року і маємо зараз на продажу цукру. Так, вона дозволяє реінвестувати зароблені кошти в галузь. Ми, як і наші колеги, це потужно робили і плануємо робити далі.

Але ніякого демпінгу тут взагалі немає. Інше питання, чи продавали ми цукор дешевше, ніж європейські партнери? Так продавали. Але не порушуючи конкуренції.

Давайте тут детальніше. 

Дивіться, ми ж не везли цукор у Німеччину. В Європі цукор виробляється в північному регіоні, де сконцентровано 90% виробництва. Це Німеччина, Франція, Нідерланди, Бельгія, Данія і Польща.

Водночас, на півдні Європи виробництва цукру немає. Тобто логістичний потік спрямований з півночі на південь, на ті ж Балкани. А це, в принципі, з точки зору географії наш природний ринок. Звісно, туди ми і везли цукор, конкуруючи з європейськими виробниками за ціною, з урахуванням логістичних витрат. Усе чесно.

Але ми маємо інші конкуретні переваги, у нас не так зарегульований ринок. 

Так, у нас з Європою принципово різні ринки. В Європі він дуже зарегульований, діють жорсткі екологічні нормативи. Наприклад, не можна використовувати більше 20 діючих речовин. Це накладає певні обмеження на вирощування всіх культур, в тому числі цукрового буряка. В Україні поки таких жорстких обмежень немає.

Є ще інші конкурентні переваги у нас?

В Україні і Європі різні масштаби виробництва і середня відстань від поля до цукрового заводу. Собівартість меншою мірою залежить від технології, а в першу чергу — від розміру фермерського господарства. Ключові фактори — це можливість використання широкозахватної високопродуктивної техніки, це кількість людей на 1 000 га, розмір фонду оплати праці і таке інше.

Не менш важлива відстань від поля, де вирощується цукровий буряк, до заводу. У нас, на одному заводі поля розташовані в зоні 30-36 км, на другому — в зоні 60-65 км. А в Європі буває, що буряки вирощують за 300 км від заводу. Це теж впливає на собівартість.

Тобто, в порівнянні з Європою, у нас сьогодні є ціла низка переваг: це і собівартість буряку, і вартість транспортування, і деякі чинники з переробки. Хоча переробка у нас, в принципі, співставна — перевага в основному в вартості робочої сили.

А вартість  електроенергії?

Вартість електроенергії якраз не має принципового значення. В 2014 році, коли в Україні тільки почалася війна, ми переорієнтували виробництво на вугільну енергетику, мабуть, першими в галузі. А зараз взагалі спалюємо все, що може горіти, наприклад, соняшникові пелети. Наразі «УПІ-Агро» — найбільший споживач пелет в Україні.

Крім того, сухий гранульований жом, який виробляємо, ми його теж спалюємо. І, до речі, це непогана альтернатива його використання. Раніше ми продавали жом до країн південно-східної Азії — в Китай, Японію, Південну Корею. Але зараз продаж неможливий, оскільки контейнерні перевезення з портів Великої Одеси не здійснюються. Тому ми жом спалюємо у себе на ТЕЦ. І з точки зору економіки це нас теж підтримує.

А як працюють європейські заводи?

Вони працюють виключно на газі. І коли в 2022 році відбувся великий стрибок цін на газ до €1,5 тис. за 1000 кубометрів, це фактично призвело до паніки на ринку. Минулого року, після того як ціна на газ повернулися на рівень €400, ситуація стабілізувалася.

Але собівартість нашої переробки все одно дешевша за переробку в Європі на 10-15%, незважаючи на ефект масштабу: в Європі під час реформи 2006-2017 років велика кількість цукрових заводів була фактично порізана на метал і залишилися тільки найбільш ефективні і потужні.

Уже екс-міністр агрополітики Микола Сольський казав, що проти українського цукру борються не європейські фермери, а великі цукрові корпорації. Це так?

З тим, що великі європейські виробники щільно спілкуються між собою, всупереч вимогам антимонопольного законодавства, я повністю згоден. Чому? Тому що протягом довгих років європейські цукрові компанії або взагалі не отримували прибутки, або працювали з невеликою маржею на рівні 2-3% чи навіть собі в збиток. Вікно можливостей для цукровиків Європи відкрилося після зменшення площ посівів цукрового буряку. Протягом 5-6 років в Європі буряками засівали 1,6 млн га з гаком. Після падіння цін на цукор цей показник зменшився на 200 тис. га, що дозволило виправити ситуацію і знову підняти ціни.

Справа в тому, що середня урожайність цукрового буряку в Європі в 1,5 рази більша, ніж в Україні. Для українського фермера норма — 50 т/га. А для європейського — 80 т/га. Тому зменшення площі на 200 тис. га спрацювало.

Але зараз все повертається на «круги своя». Є економічний цикл. Це класика економіки і природні речі. Тобто, європейські виробники цукру таким чином намагались перекрити збитки. Але ж в Європі є й інше лобі — ті ж кондитерські компанії і інші виробники, які використовують цукор у виробництві. Вони були за цей тренд.

На європейський ринок цукру не можна дивитися з одного боку. І необхідно враховувати, що є природні цикли, баланс цукру, зовнішні фактори — які мають більший вплив на ринок, ніж якісь дії учасників ринку. Тому що ці дії, як правило, є наслідком якихось більш глобальних подій. 

Конкуренція з Бразилією

З іншого боку, можна почути, що, наприклад, з бразильскими виробниками цукру Європа не бореться. 

Бразилія — це драйвер світової торгівлі цукром. Бразильські цукрові заводи, по-перше, мають найнижчу собівартість виробництва цукру. А по-друге — диверсифікацію виробництва. Насправді, цукровий завод в Бразилії — це не тільки виробництво цукру. 

Це історія значною мірою і про виробництво біоетанолу. 

Від 40% до 60% цукрози, яка потрапила на завод, переробляється на цукор. Але решта, дійсно, на біоетанол. Причому біоетанолом справа не обмежується. Багасу — жом від цукрової тростини — бразильські заводи також використовують: спалюють на власних ТЕС/ТЕЦ. При цьому електроенергії цукрові заводи виробляють більше, ніж витрачають. І ще один важливий нюанс — сезон переробки тростини в Бразилії співпадає з найбільш посушливим періодом, коли генераційні можливості гідроенергетики зменшуються. Цукрова промисловість нівелює це падіння.

І це дуже цікавий факт. Можливість довільно «перемикати кран» між біоетанолом і цукром у межах 40-60% дозволяє Бразилії потужно впливати на баланс  попиту і пропозиції на світовому ринку цукру. Таким чином вона регулює цей ринок, задає вектор руху. Хоча, звісно, це не єдиний фактор, який впливає на світовий ринок.

Не менш важливі і природні фактори, такі як Ель Ніньо, або кількість опадів в Індії під час мусонів.

А щодо поставок в Європу. Як все це корелює? 

У листопаді 2023 року в Лондоні відбулася World sugar conference. Я теж там був, і одне з найбільш яскравих вражень, які у мене залишились від конференції — це різкі сутички між європейськими і бразильськими виробниками цукру. Європейці звинувачують бразильців у недотриманні технологічних умов — недостатньому захисті навколишнього середовища, використанні різних хімічних речовин, заборонених у Європі. Тобто європейці розуміють, що програють конкурентну боротьбу.

Звісно, ми теж уважно дивимось на світовий ринок. Але в будь-якому разі собівартість українського цукру з урахуванням логістики до Африки цілком конкурентоспроможна з собівартістю бразильського цукру.

Чи ми конкурентні наразі з бразильцями?

В існуючому діапазоні цін український цукор конкурентоспроможний з бразильським. Але для остаточного вирішення цього питання необхідно оптимізувати логістику по «великій воді»: добитися, щоб судноплавні контейнерні лінії проходили через порти Великої Одеси. І нам доведеться це робити, бо в цьому сезоні цукор в Україні буде вироблений з великим профіцитом, і 50% цього цукру — до 1 млн т — нам треба буде експортувати. Це ключове завдання для галузі.

А невеличкі фідерні лінії, які зараз вибудовуються через порти Великої Одеси, якось вирішують цю проблему?

Ми повинні використовувати всі можливості, але глобально фідерні лінії проблему оптимізації логістики не вирішать.

Є ще резерв у собівартості

Останні два роки цукровий буряк — одна з найпривабливіших культур в Україні з точки зору економіки. Можливо, навіть цікавіший за олійні культури. Як наслідок, багато гравців «пішло в буряк», зараз його вирощують і ті, хто раніше цим не займався. Навіть деякі великі холдинги. До яких наслідків це призведе? Що буде з цінами цього року? 

В умовах, коли на українському ринку третій рік поспіль спостерігається профіцит, ціни апріорі не можуть бути стабільними. Вони поступово зменшуються. І ми, безумовно, прогнозували зменшення цін — ще рік тому, або навіть раніше. Так воно і виходить.

Зараз на оптовому ринку ціни на цукровий буряк склалися на рівні 24 тис. грн з ПДВ. І це цілком задовольняє учасників ринку, незважаючи на те що наприкінці минулого сезону вони були набагато більші — сягали 32 тис. грн.

Виробництво цукру все одно рентабельне. Більш того, навіть якщо ціни на цукровий буряк впадуть ще більше, це суттєво не вплине на ситуацію, тому що у переробки є запас собівартості. Так, маржа може зменшитися в кілька разів. Але, якщо порівнювати з іншими продуктами, це прийнятна історія.

А маржа на переробці?

Взагалі, маржинальність переробки олійних і інших культур зараз теж зменшується. І таких надприбутків, як раніше, дійсно, вже не буде. Але ринок цукру все одно залишається прибутковим. При цьому прибуток складається з кількох складових. У першу чергу — нашої активності на світовому ринку цукру з точки зору експорту.

Це філософія нашої команди і моя особисто.

Не в хайпі радість

І у чому вона полягає?

Хайп — це заманливий, але дуже примарний орієнтир на ринку цукру. Тому що сьогодні ти можеш отримувати надприбуток, а завтра працювати з невеличким плюсом на рівні рентабельності.

У цій ситуації в першу чергу необхідно думати про диверсифікацію ризиків і про портфель взагалі, тобто не зосереджуватися виключно на переробці.

Що для цього компанія робила? 

Ми активно інвестували в модернізацію наших цукрових заводів і продовжуємо це робити. І на перший погляд, саме це нас має турбувати найбільше. Але насправді це не зовсім так. Тому ще окрім безпосередньо переробника, є ще фермери-партнери, які працюють у зв'язці з заводом. І вони зацікавлені мати в своєму портфелі сівозміни не тільки цукровий буряк, а інші культури. 

На тлі високої маржинальності буряку сьогодні непогано виглядають ріпак, соняшник, соя. У доковідний період привабливо виглядала кукурудза. Сьогодні вона не дуже цікава, але всі її все одно вирощують. Так само, як і пшеницю.

Тобто вибудовування довгострокових відносин між переробником і фермерами — досить делікатна тема.

З іншого боку, все це показує, що на аграрному ринку неможливо точно вгадати, яка культура завтра вистрілить, а яка дасть осічку.

Приклади такого хайпу — це суто українська історія?

Ні, я давно вивчаю світовий ринок цукру, побував в різних країнах, зокрема, в Індії. І там я почув дуже цікаву інформацію: в країні нараховується майже 100 млн сільськогосподарських домогосподарств. Станом на 2024 рік — 93 млн. Причому 82% з них — це дрібні фермери, які володіють до 2 га землі. Фермер, який обробляє більше 10 га, в Індії вважається вже великим.

Так от, коли, наприклад, на цукор або тростину на ринку встановлюються високі ціни, більшість з цих 93 млн фермерів починає вирощувати тростину. Потім, коли ціни падають, купа людей біжить в інший бік. Це призводить до того, що вся спільнота агровиробників постійно недоотримує якийсь прибуток. Тобто діє неефективно.

Ми з цим також іноді стикаємось, але під час спілкування з фермерами і партнерами намагаємось трошки підрихтувати психологію «гонки переслідування» надприбутків і високих врожаїв.

Яка тоді ваша порада фермерам?

Треба діяти в залежності від конкретних обставин. Якщо у тебе десятипільна сівозміна, і ти сієш цукровий буряк раз у десять років — чим ризикуєш?

Але вирощування буряка — це високі витрати на гектар. І це експертиза. Як кажуть: «Хочеш перевірити агронома, дай йому посіяти буряк».

Щоб ефективно займатися будь-якою справою, потрібен досвід. Разом із тим, якщо ти робиш великі перерви, виникає певна інертність — ти не можеш швидко відновити всі навички. Особливо це стосується вирощування цукрових буряків.

Тому ми намагаємось створити максимально комфортні умови для наших фермерів-партнерів — щоб вони залишались з нами не тільки в період надприбутків, а і тоді, коли ринок надає менше можливостей для отримання прибутку.

Маржа омріяна, але не вічна

2022-2023-й найприбутковіші для цукровиків за останнє десятиріччя?

Так і є. В плані прибутку останні три роки були дуже непогані. Трохи заробили.

А діапазон маржинальності можете назвати?

Ну дивіться: фермери в цей період на одному гектарі заробляли від $600 до $2800. Принаймні наші партнери. Це чистий прибуток.

Але, перш за все, це люди, які дуже гарно вміють працювати з цукровим буряком. Вони отримують урожайність на рівні 70, іноді 80+ т/га. І відповідний збір буряків з гектару. І при цьому забезпечують достатньо розумну собівартість. Тобто вирішують питання врожайності і збору врожаю не всіма грошима світу.

Хоча партнерам, які тільки зайшли в сегмент вирощування цукрового буряку, ми допомагаємо. І інші фермери-партнери теж допомагають.

Фактично, на сьогодні в нас вже склалася спільнота, яка займається однією справою. Ми спільно заробляємо на різних речах. Зокрема, допомагаємо партнерам вирішувати технічні і логістичні питання. Наприклад, у когось з партнерів є дорогуща 36-рядна сучасна сівалка. Він сіє спочатку в себе, а потім ще в кількох партнерів. І на цьому заробляє. Отакий симбіоз, який породжує додаткову вартість не тільки при переробці цукрових буряків, а й в інших супутніх маленьких сегментах бізнесу.

І все ж таки, з якою маржинальністю останні роки працювали цукрові заводи?

Я скажу так — завод більше за фермерів не заробляє. Буває, коли він працює з нормою рентабельності, співставної з фермерською. Буває — зі значно меншою. Зараз ми заходимо в період, коли завод буде заробляти менше, ніж фермер.

Схоже, ринок переходить від переробника до агровиробника. 

Так. Але взагалі, переробник з фермером знаходиться в одному човні. І тут не має принципового значення, як пливе човен — по течії, чи навпаки, і якого розміру весла. Головне — гребти синхронно, скоординовано і знати, куди ти пливеш.