Яким чином цукор долає маршрут у тисячі кілометрів, а у деяких випадках – пів Земної кулі? А також, у якому вигляді і якої якості він знаходить свого споживача? Отож спробуємо знайти відповіді на усі ці питання та більш ґрунтовно заглибитися у цукор та «солодку» логістику.

У повсякденній мові слово «цукор» переважно застосовують до цукрози (C12H22O11), яка виробляється промисловим способом із цукрових буряків (31% світового виробництва), цукрової тростини (69% світового виробництва). У цукровій галузі України за останнє 10-річчя відбулися величезні зміни від скорочення кількості цукрових заводів та відмови від переробки тростинного цукру-сирцю, до переорієнтування виробництва на світові стандарти якості та вихід на світовий ринок.

У 2017/2018 МР Україна увійшла в 10-ку світових експортерів бурякового цукру, поставивши на міжнародний ринок 780 тис. т. Все це стало можливим через високі ціни на Лондонській Біржі на цукор (LDN ICE No. 5) ну і, звичайно, спільні інтереси агрохолдингів, цукрових заводів та трейдерів.

Експортеру слід одразу визначити алгоритм підготовки експортної партії та вимоги, так як переважна більшість цукру, що експортується, відноситься по якості до трьох категорій:

• Refined 45 ICUMSA (Кольоровість – не вище 45 ICUMSA; Поляризація – 99,8%; Вологість – макс. 0,06%);
• Crystal 150 ICUMSA (Кольоровість – не вище 104 ICUMSA; Поляризація – 99,7%);
• Crystal 104 ICUMSA (Кольоровість – не вище 150 ICUMSA; Поляризація – 99,7%).

Що стосується фасування, то століттями загальноприйнятим стандартом в Україні є мішок місткістю 50 кг, він і досі є еталоном пакування цукру у світі. Обов’язковою умовою для поліпропіленового мішка з поліетиленовим вкладишем є його вага – 160 грам. На теренах пострадянського простору з метою економії досить поширене фасування у дешеві 110 грамові поліпропіленові мішки без маркування. Торгівлю таким цукром доведеться здійснювати на території країни, адже мішки можуть не витримати завантажень, перевезень та розвантажень.

Наступною умовою є відповідне англомовне маркування (Виробник/Producer, Продукт/Product, Походження/Origin, Дата виробництва/Production, Термін придатності/Expiration, Вага/Weight, Якість/Quality). Крім 50-тикілограмових мішків, для експорту бурякового білого цукру у світовій практиці можуть використовуватись 25-тикілограмові, однокілограмові та Біг-Беги.

Розфасувавши якісний цукор у мішки з маркуванням, розпочнемо знайомство із місцевих, звичних для виробників логістичних процесів. Головну роль в експорті цукру відіграє транспортна система України, а саме залізниця та морське сполучення.

У світовій структурі логістичних перевезень цукру лідером є контейнерні перевезення – більше 55%, залізничні та автомобільні перевезення – 17%, Судна BreakBulk – 15%, Судна Bulk BIBO – 2%, контрабанда – 10%.

В Україні значна частина транспортних перевезень цукру відбувається залізницею. На цукрових заводах у спеціальні криті вагони завантажують мішки цукру, один
такий вагон вміщує близько 67 т.

У  минулому сезоні 84% перевезень цукру в Україні припали на експорт до країн СНД. Так, станом на 1.08.2018 року до країн СНД залізницею експортовано 298 тис. т, а до країн ЄС лише 15 тис. т.

Решта мішків із цукром дістається іноземного споживача морськими шляхами: контейнерами або ж у трюмах. Левова частка відвантажується у мішках 50 кг у 20-футові контейнери, які прямують із цукрових заводів залізницею до Морського торговельного порту «Чорноморськ». Тому що, з точки зору перевезень, у вказаному порту є багато контейнерних ліній і він є найзручнішим для відвантаження цукру на експорт.

Безпосередньо в порту оператори контейнерних ліній вантажать контейнер на судно та доставляють цукор у порт замовника. У середньому до одного 20-футового контейнера завантажують 26 тонн цукру. Варто відзначити, що, окрім «Чорноморського» порту, відвантаження цукру також здійснюються із менш потужних Одеського та Миколаївського морських портів.

У випадках, коли у торговельних компаній є клієнти, що бажають купити велику партію цукру в Україні, застосовують судна BreakBulk. Це морські судна, в які мішки цукру завантажуються безпосередньо у трюм.

Це дає змогу компаніям орендувати судно й експортувати, не використовуючи контейнери, що дає можливість скоротити логістичні витрати.

Перед тим як потрапити у трюм, у вітчизняній практиці мішки по 50 кг укладаються у Біг-Беги, а потім крани завантажують їх у трюм. Саме при такому завантаженні слід звернути увагу на якість мішків. Під час навантаження та розвантаження мішків із Біг-Бегів неякісний пошив чи матеріали можуть зіграти «злий жарт», мішки та нитки розлазяться, псуються, не витримуючи навантажень.

Отже, транспортна система України може забезпечити експорт цукру на рівні близько 1 млн т. Якщо розглянути географію експорту, то можна бачити, що цукор залізницею експортуємо до країн СНГ та ЄС, а портова інфраструктура дозволяє експортувати до Африки та Азійських ринків. На перший погляд в усьому світі все працює аналогічно, проте, як і в більшості галузей, транспортна інфраструктура та технології в Україні змушують бажати кращого.

В країнах ЄС ключовими в експорті цукру є спеціалізовані термінали для його відвантаження. Загалом, є три «цукрові» термінали: Антверпен (Бельгія), Гавр (Франція), Росток (Німеччина) також розпочато будівництво потужного терміналу Гданськ (Польща).

Сьогодні найбільшим спеціалізованим терміналом із харчового цукру є Антверпен. Складські потужності порту дозволяють зберігати 380 тис. т цукру, мають акредитацію IFS та сертифіковані HACCP. Крім цього, в терміналі є пакувальні лінії для цукру (Біг-Беги і мішки по 50 кг), повністю автоматизована станція завантажування мішків у контейнер, вертикальний жолоб для завантаження (тобоган), BIBO.

Варто звернути увагу на останню абревіатуру, адже за нею ховається один із найцікавіших та найефективніших механізмів морських перевезень цукру на сьогодні – спеціалізована система BIBO (Bulk In Bags Out). На даний час у світі є всього три таких унікальних спеціалізованих судна, всі вони належать британській компанії “ED&F Man”. Швидкість завантаження BIBO суден у «цукрових» терміналах Європи становлять 650 т/год. Цукор засипають насипом в ізольоване відділення із нержавіючої сталі, де витримані умови зберігання та вентиляції. Такі умови завжди забезпечують відмінну якість збереження вантажу. Унікальною особливістю цих суден є те, що після прибуття вантажу до порту замовника, безпосередньо на судні є можливість розфасувати цукор у мішки з потрібним маркуванням та вивантажити з трюму конвеєрами в кузов автомобіля. Все це при швидкості фасування і вивантаження 250 т/год.

Значно простішим у перевезенні є тростинний цукор-сирець, який імпортують цукрові заводи, що не мають джерел сировини для виробництва рафінованого цукру. Цукор-сирець – це тростинний напівфабрикат, де основними показниками якості є вміст сахарози, вологість та pH. Завантаження проходить насипом у закритих складах спеціальних перевантажувальних комплексів. Перевезення цукру-сирцю навалом допускається як на суховантажних суднах, так і в танкерах очищеними ділянками, куди могли потрапити нафтопродукти.

Найбільшим експортером цукру та цукру-сирцю беззаперечно є Бразилія. Найбільший експорт цукру відвантажується із порту Сантос, Сан-Паулу. Порт має спеціалізований цукровий термінал, що дає можливість експортувати як численними контейнерними лініями, так і суховантажними човнами. Також Сантос є найбільшим портом у Бразилії та Латинській Америці, його обсяги перевезення цукру – близько 20 млн т. Окрім порту Сантос, є ще три порти в містах Масейо, Ресіфі, Паранагуа, які спеціалізуються на відвантаженні цукру та цукру-сирцю. Нещодавно розпочато будівництво нового потужного «цукрового» терміналу Suape Sugar Terminal (TAS) зі складськими потужностями у 500 тис. т цукру. Вартість будівництва такого проекту складає 17,1 млн дол.

Специфічним і цікавим є приклад «цукрово-транспортної» інфраструктури Австралії, де ключову роль відіграє компанія STL, яка була створена у 1960 році для реформи з дерегуляції цукрової промисловості. Саме тоді були побудовані шість терміналів для відвантаження цукру (Керн, Мурілян, Люсінда, Таунсвілл, Маккей, Бундаберг). Сьогодні шість терміналів обробляють 4,6 млн т, або 90%, австралійського цукру-сирцю, із них 4 млн т – насипом. Складські потужності терміналів дозволяють одночасно зберігати 2,5 млн т сирцю, а також 0,5 млн т інших сипучих речовин (гранули, гіпс, пісок).

Один із потужних «цукрових» терміналів розташований у Південно-Африканській Республіці в порту Дурбан. Африканські товари набувають конкурентоздатності, попит породжує ріст виробництва та якості цукру. Портові потужності можуть зберігати 0,5 млн т цукру, який можна відвантажувати для покупців з інших країн. Неподалік затоки Дурбан, у місті Мапуто (Мозамбік), знаходиться втричі менший африканський порт, який працює із цукром – потужності зі зберігання складають 175 тис. т.

Україна понад 20 років є провідним експортером олії, шротів та зерна, українські порти мають прогресивні спеціалізовані термінали для зберігання та відвантаження їх. Позиціонуючи себе експортером цукру, транспортна інфраструктура та цукрова галузь отримали виклик.

Ускладнення торгівлі на ринках Туркменістану, Узбекистану та Таджикистану з часом змусить цукровиків переорієнтуватись на інші дефіцитні регіони світу. Таким чином, перспектива стати світовим експортером цукру для України буде неможлива без стабільного нарощення експорту цукру відповідної якості, із подальшим вирішенням проблем залізничного сполучення та створення спеціалізованої портової інфраструктури.