Ринком пішли чутки. Завод можуть купити з великим дисконтом, частину обладнання перенесуть на Старокостянтинівський чи Шепетівський заводи A'SPIK GROUP, актив перепрофілюють. Про все це розповів власника групи Олександр Співак для Latifundist.com.

Ви дійсно націлені на купівлю заводу в розпал війни?

Насправді, це наші наміри. Вони були сформовані ще до війни. Проте, для укладення угоди нам потрібно було отримати дозвіл АМКУ. Так вийшло, що його надали лише зараз. Документи поверталися на доопрацювання, ми їх поправили і знову подали. Вся ж процедура з аудитами та дозволами почалася далеко до війни. І тривала десь рік. 

У якому стані зараз актив?

Завод близько до лінії фронту. Ситуація там постійно змінюється. Не знаю, у якому стані він зараз. 

Чи не було у вас думки відмовитись від угоди після 24 лютого? 

Ви знаєте, у якому регіоні знаходиться об'єкт. На даний момент стверджувати щось однозначно не можу. Головне, щоб швидше закінчилася війна. А далі будемо будувати наші плани і приймати рішення.

Поки домовились, що відкладаємо подальші кроки. Ми не знаємо, що буде завтра.

Наскільки ми знаємо, землі навколо заводу британці продали незадовго до війни. Ви претендуєте суто на завод?

Так, лише завод, без землі.

Віднести завод до дуже привабливих активів і у довоєнний час було складно. Він досить інноваційний, але розташований у поганій сировинній зоні. Чим ви керувалися?

У нас був бізнес-план, який включав декілька параметрів. Ми відштовхувалися від того,  що у тому регіоні є певне споживання. Найближчі заводи знаходяться на Черкащині та Кіровоградщині. Тому планували робити додаткове виробництво на цих потужностях. Але воно не передбачало переробки буряка. Цей регіон, дійсно, у цьому сенсі ризикований. Сьогодні у західних і центральних областях недостатньо сировини, багато аграріїв відмовляються сіяти цукровий буряк. То що вже говорити про Миколаївщину. У нас були плани дещо іншого характеру. Але доки угода не закрита, я не хотів би розкривати всі карти. 

Принаймні натякніть.

Мова про переробку цукру, його зберігання, фасування у різні види тари. Є багато проектів, які можна робити на такому об'єкті. Із цукру можна виробляти сиропи, спирт і таке інше. Головне, що є майданчик і потужності, де можна розвиватися. 

Чи планувалось перенесення якихось цехів на ваші заводи в Шепетівці чи Старокостянтинові?

Так, ми розглядали перенесення деяких цехів. Але, якщо натякаєте, що ми хочемо купити завод, аби забрати обладнання, то це не так. Ми розглядаємо його як автономний бізнес-проект. 

За чотири роки консервації всі лінії заводу працюючі?

Так, все працююче і у гарному стані. Завод, дійсно, модерний. 

Буряк в останні роки суттєво програє зерновим чи олійним. Що робити — вигадувати все нові пряники для фермерів чи розраховувати на те, що сам посіяв?

Коливання цін на цукор за останні 10 років відбило бажання у багатьох фермерів сіяти буряк. І навпаки — зростання цін на кукурудзу, соняшник, сою — переключає увагу на ці культури. У них менша затратна частина і «ходити» біля них треба менше.

Але ця війна змушує звертати увагу на додану вартість. В аграріїв забиті склади старим врожаєм, порти не працюють, експортні можливості обмежені. Тож не важливо — цукор чи кукурудза — ми маємо тут робити додаткову вартість. Життя, війна змусили. І тут вже можна дивитись по-новому на буряк. До того ж сьогодні дефіцит цукру у Європі, ціна росте. 

А що зернові? Нехай ви зібрали 10 т кукурудзи на круг на тисячі гектар, вам треба 10 тис. т десь зберегти. Якби там не говорили, ми не дуже багато складів побудували. Державні, приватні елеватори теж не гумові. Не забувайте, що чимало машин задіяні в експорті, і вони не зможуть брати участь у збиранні. Куди це все добро дівати? 

Аграрії прислухались до такої логіки? 

Не дуже. У нас проблема в зоні Шепетівського району. Там переважно землі «Епіцентр-Агро», вони не розглядають таку культуру як цукровий буряк. Лише кукурудзу та соняшник. 

У якому радіусі від заводів у вас сировинна база? 

У Старокостянтинові середній радіус 40 км, біля Шепетівки — цілих 60 км. В рамках довоєнних умов було важко збільшувати земельний банк. Скоріше перспективно створювати кооператив, зацікавлювати фермерів. Принаймні нам вдалося це по Старокостянтинову. Але це створювалося протягом 10 років.

Скільки у вас наразі зембанк і на який відсоток забезпечуєте заводи своїм буряком?

Земельний банк — 6,5 тис. га. Десь на 20% закриваємо потреби своїм буряком. 

В Україні цього року запуститься 22 заводи. Ви десь так і очікували?

Зрозуміло, чому не будуть запускатися у Чернігівській області. Але, наприклад, чому «Світанок» пропускає сезон — не розумію. У них хороші заводи, гарні результати по вирощуванню буряку. 

Які ще ризики для галузі? 

Ми не знаємо, де візьмемо газ восени. Ніхто не дає гарантію, що ми будемо його мати. У нас Старокостянтинів на вугіллі, Шепетівка — на газі. По вугіллю частково заготовляємо, а з газом нічого не зрозуміло. Це дуже важливо, бо у собівартості енергетична складова дуже велика — десь 30-35% на тонні цукру.  

Біогаз розглядали як напрямок?

Біогаз і біоетанол — це правильні, але дорогі інвестиції. І не так швидко все це будується. Та ми розглядали біогаз як напрям, щоб генерувати його з наших стічних вод, потім відправляти на очистку. Такі плани є. Це і енергетична складова, і фактор безвідходного виробництва. 

Які проєкти вже розвиваєте? 

Робимо проєкт на будівництві фасувальних цехів, щоб були різні види тари. Не одна тара на 50 кг, а різна — від 1 кг до тонни. І робимо напрям тари у папері.