За матеріалами наукової статті на тему «Буряковий довгоносик: життєвий цикл, екологічний та регіональний контроль за допомогою масового виловлювання» («The sugar beet weevil: life cycle, ecology and area wide control by mass trapping») Факультету сільського господарства Загребського університету, Хорватія, 2016 рік.

Збільшення середньої добової температури, необхідної для вильоту бурякових довгоносиків, можна обчислити, виходячи з температури ґрунту на глибині 10 см, використовуючи температуру 5°С у якості теплового порогового значення. Перший виліт довгоносиків відбувається, коли ГД досягає 20°C (перші дві декади березня). Однак виліт шкідників залежить від наявності снігового покриву, а також джерел живлення. Виліт довгоносиків завершується, коли збільшення середньої добової температури досягає 428°C, що зазвичай відбувається в перший тиждень травня. Найбільше число особин (які пробуджуються від зимової сплячки) було зареєстровано на 14 та 15 тижні року (між 95 та 102 днем за юліанським календарем). Самці бурякових довгоносиків з’являються першими та переважають у дорослій популяції до 15-го тижня року, коли вирівнюється статеве співвідношення. Після чого починають переважати самки. Після пробудження від зимової сплячки дорослі особини присутні на полях до початку липня. Нові розвинені дорослі особини виходять з ґрунту в липні. Встановлено, що приріст популяції позитивно корелює з температурою повітря та ґрунту протягом вегетаційного періоду та негативно корелює з кількістю опадів протягом вегетаційного періоду, а також із кількістю опадів у травні. Темпи приросту популяції залежать від співвідношення між новими та старими буряковими полями на позначеній площі. Зі збільшенням частки щойно засіяного поля збільшується приріст популяції. Успішна перезимівля залежить від температури повітря та ґрунту, що склалася в період зимівлі, та не залежить від кількості опадів. В умовах дуже високої чисельності популяції, пастки-приманки були корисними з точки зору скорочення популяції довгоносиків. Масове виловлювання довгоносиків на “старих” бурякових полях на позначеній площі значно зменшило кількість застосувань інсектицидів, підтримуючи популяції довгоносиків на тому ж або, навіть, нижчому рівні, порівняно з полями поза межами масового виловлювання. Ентеропатогенна нематода (ЕПН) (N. Bacteriophora) має потенціал пригнічувати розвиток бурякових довгоносиків. Одна доза ЕПН показує реакцію в умовах помірної навали шкідника. У таких умовах найвища доза має ефективність 92,46%. Масове виловлювання повинно поєднуватися з іншими без пестицидними заходами боротьби з довгоносиками. ЕПН може стати хорошим інструментом для впровадження в програми масового виловлювання шкідників. Результати досліджень сприяють спроможності виробників цукрових буряків впроваджувати обов'язкові принципи комплексної боротьби зі шкідниками та гарантують екологічно прийнятний контроль довгоносиків, які значно обмежують виробництво цукрових буряків.

За п’ять років у Хорватії вирощування цукрових буряків збільшилось з 21 до 27 тис. га (дані за 2012 рік). Перша масова навала довгоносика на цукрових буряках була зафіксована в Осієк, Вуковар та Вінковці в 1922 році, а в 1925-1931 роках було зафіксовано великі популяції шкідника. Із загальної посівної площі цукрових буряків навколо Вінковці (Товарник) у 1964 році 44% посівів було пошкоджено довгоносиками. На сході Хорватії популяція довгоносиків була нижчою економічного порогу до 2008 року.

Життєвий цикл та екологію бурякового довгоносика досліджували багато вчених Румунії та Болгарії, тоді як життєвий цикл та біологічні параметри цього шкідника в Хорватії не вивчені. Цей шкідник дає одне покоління в рік. На стадіях проростання та появи сходів цукрових буряків та на стадії 2-4 листків бурякові довгоносики з великою кількістю 0,1-0,3 довгоносика/м² (тобто 1000-3000 довгоносиків/га) можуть завдавати значної економічної шкоди і повністю знищувати посіви, що потребує проведення повторної посівної. Божок та ін. (2012) припускали, що поява шкідників на сході Хорватії є наслідком зміни клімату, тобто потепління протягом останніх 10 років, відсутності другорядних ефектів інсектицидів, що використовуються для боротьби зі шкідниками цукрових буряків, та інтенсивного вирощування цукрових буряків.

Боротьба зі шкідниками в основному базується на застосуванні інсектицидів. Однак хлорований вуглеводень, органічні фосфорні інсектициди та піретроїди, в поєднанні з інсектицидами на основі органічних сполук фосфору (ОФ), використовуються з різною ймовірністю успішного результату. Через специфічну морфологічну будову довгоносика, хорошу живильну здатність та малу площу листя рослин під час застосування інсектицидів, ці ж інсектициди часто дають дуже погані результати та потребують повторної обробки, що не відповідає принципам комплексної боротьби зі шкідниками (КБШ) та раціонального використання пестицидів у сучасному сільському господарстві. Тому необхідно розглянути заходи захисту рослин без використання пестицидів та інші доступні методи, сумісні з усією сільськогосподарською практикою.

Доведено, що мікробні інсектициди на основі ентомопатогенних грибів зменшують кількість личинок та лялечок на 85% та сприяють скороченню популяції на 74%. Наразі вивчається використання нематод, що належать до родів Steinernema та Heterorhabditis (разом із симбіотичними бактеріями родів Xenorhabdus та Photorhabdus) для пригнічення довгоносиків. Проте на сьогоднішній день комерційне використання продуктів на основі вищезгаданих організмів не було зареєстровано.

Регіональна боротьба зі шкідниками — це систематичний організований контроль за всіма популяціями шкідників на великій площі. На відміну від індивідуальних заходів боротьби, які призводять до короткочасного скорочення популяцій та запобігання збиткам на певному полі, регіональна боротьба зі шкідниками має довгострокову мету — зменшення популяцій шкідників на певній території нижче порогового рівня, що може спричиняти шкоду. Цей метод відповідає принципам комплексної боротьби зі шкідниками (КБШ), оскільки він спрямований на зменшення популяцій шкідників нижче порогового рівня, а контроль досягається екологічно прийнятним способом.

Масове виловлювання шкідників використовується на окремих ділянках, а також у програмах зі знищення шкідників та ґрунтується на використанні атрактанту, який притягує велику кількість комах до пасток.

Вчені з Угорщини розробили масове виловлювання бурякового довгоносика з використанням приманки з агрегаційними феромонами. Притягнуті феромонами довгоносики потрапляють у пастки — пластикові коробки, з яких вони не можуть втекти. Томашев та ін. (2007) стверджували, що 30 феромонових пасток/га виявили хороший потенціал як метод контролю, особливо при щільності популяції 30 тис. комах/га або менше, і можуть зменшити тиск популяцій мігруючих жуків на ділянках, де практикується весняна посівна цукрових буряків. Більшість вчених сходяться на думці, що бурякові довгоносики повинні бути обмежені тим місцем, де вони зимували, і не можна допускати їх до нових ділянок.

Економічне значення виробництва цукрових буряків

Щороку по всьому світу цукровими буряками засівають 4,76 млн га. Найбільша площа засівається в Росії, за якою слідують Україна, США, Німеччина, Франція, Туреччина та Польща. Середня врожайність цукрових буряків становить 49,73 т/га, а загальне світове виробництво цукрових буряків досягає 236 млн т. Один із найбільших у світі виробників — Франція — вирощує 32 млн т буряків, що становить 13,6% від загального світового виробництва. У Хорватії виробництво цукрових буряків збільшилося з 20 245 га в 2013 році до понад 22 тис. га в 2014 році. У східній частині країни посівна цукрових буряків практикується з 1905 року.

Коренеплід цукрового буряка може містити 14-20% цукру. Ця культура може використовуватися у якості корму для ВРХ або як сировина для виробництва етанолу та біогазу. Цукор (сахароза), основний продукт переробки, є хорошим джерелом енергії (170 кДж/100 г) і відноситься до категорії легкозасвоюваної їжі. Під час переробки цукрових буряків відокремлюється низка побічних продуктів, таких як листя, буряковий жом (стружка), меляса, фільтр-пресовий бруд та дифузійний сік. Із 50 т буряків можна отримати в середньому 6,25 т цукру, 30 т листя, 2,7 т сухого бурякового жому, 2,1 т меляси та 2,5 т дифузійного соку. Листя та шийка буряків складає 35-65% від загального врожаю. Бурякову стружку можна використовувати як корм для тварин. Меляса — густий в'язкий сироп, що утворюється під час кристалізації цукру, містить 42-46% цукру. Осад, який утворюється під час переробки дифузійного та сатураційного соку (з використанням негашеного вапна, вапна та СО₂), називається фільтр-пресовим брудом, і якщо кількість води зменшується нижче 30%, цей осад стає придатним для виробництва добрив карбонат кальцію (крейда).

Хімічний склад коренів залежить від сортів та гібридів цукрових буряків, практики ведення сільського господарства, ґрунтових та кліматичних умов, а також інших факторів. Звичайний коренеплід цукрового буряка містить 75,9% води, 2,6% нецукрів, 18% цукру та 5,5% жому. Найпоширеніша форма цукру, що зустрічається, — сахароза; цукор не рівномірно розподілений у корені буряка, оскільки найбільше цукру міститься в середній частині кореня, порівняно з іншими його частинами (голівка та хвостик). Крім того буряк містить сахарозу та інвертний цукор (суміш глюкози та фруктози). У «здоровому» буряку інвертний цукор міститься в невеликій кількості (близько 0,1%). Однак у занадто довгому коренеплоді та насамперед в обморожених та гнилих коренях вміст інвертного цукру швидко збільшується і стає дуже шкідливим компонентом у процесі технологічної переробки. Під час переробки вихід цукру значно знижується через частку мінералів, на вміст яких впливають кліматичні, ґрунтові умови, внесення добрив та інші фактори. Якщо вміст мінеральних речовин збільшується, вихід цукру зменшується.

Біологія та фізіологія цукрових буряків

Зрілий буряк має витягнуте грушоподібне тіло, що складається з трьох частин: голівки, шийки та кореня. Голівка — розширена, дещо конусоподібна верхівка коренеплоду, містить пучок із бадиллям та листям. Шийка — ​​гладенька зона, яка є найширшою частиною буряка та складає онтогенетично потовщений гіпокотиль (підсім’ядольне коліно). Корінь має конусоподібну форму і закінчується струнким головним коренем, який є основною частиною бурякової тканини. У середньому на одній рослині утворюється один головний корінь. Іноді може відбуватися розгалуження головного кореня, в результаті якого утворюються безліч товстих коротких коренів.

Вегетативна та перша фаза визначаються рядом стадій розвитку (Рис. 1). Проростання починається з росту кореня і відбувається за рахунок резервних речовин у насінні (ендосперм). Оптимальна температура проростання — 25°C, мінімальна — 4°C та максимальна — 30°C. Чим вища температура, тим швидше проростає насіння та навпаки. Під час вегетативного росту (30-40 днів після проростання насіння) збільшується розвиток коренів. До кінця вегетаційного періоду діаметр кореня збільшується в 50 разів, а маса — в цілому в 400 разів. Кількість цукру збільшується майже лінійно з 0,5 г на початку червня до 150 г і більше в кінці жовтня. Таким чином, процеси розвитку рослин і накопичення цукру відбуваються паралельно.

Репродуктивна фаза як етап розвитку поділяється на п’ять різних фонологічних періодів: фаза розетки (від появи першого листка до появи перших квітконосів); збільшення квітконосів (від появи перших квітконосів до появи першого суцвіття); розпускання бруньок (від появи першого суцвіття до розкриття першої квітки); цвітіння (починається з розкриття першої квітки і триває до завершення цвітіння); формування плодів (триває до збирання врожаю). Такі коренеплоди цукрових буряків висаджуються навесні і збираються восени того ж року.

Рис. 1. Розвиток цукрових буряків

Буряковий довгоносик (Bothynoderes punctiventris)

Систематичні та морфологічні особливості

Буряковий довгоносик класифікується на:

• Тип: членистоногі
• Клас: комахи
• Ряд: твердокрилі
• Підряд: всеїдні жуки
• Надродина: довгоносикоподібні
• Родина: довгоносики
• Рід: Bothynoderes
• Вид: Bothynoderes/Cleonus/Lixus punctiventris

Шкідник має чорний колір тіла з безліччю дрібних сірих цяточок. Дорослі комахи мають довжину тіла 10-16 мм. Самці менші, вужчі та легші, ніж самки, мають довші і тонші щупальця. У середньому самець завдовжки 13,5 мм, а самка — 14,5 мм. Маса самця 0,116-0,124 г, а самки — 0,112-0,158 г. Дорослі комахи, що мають менший розмір, як правило, розвиваються в несприятливих умовах під час стадії личинки або лялечки.

Дорослі довгоносики використовують жувальну ротову порожнину, щоб харчуватися сім'ядолями та листям молодих рослин цукрового буряка. Перетинчасті крила зазвичай розвинені, тому дорослі комахи можуть добре літати. Близько 7 250 комах разом важать один кілограм.

Яйце білого або світло-жовтуватого кольору (Рис. 2) довжиною 1,2-1,3 мм і шириною 1,0-1,1 мм. Личинка, як правило, м'ясиста, дугоподібно зігнута, безнога. Тіло біле з жовтою або жовтувато-бурою головою. Тіло личинки складається з 12 сегментів, зігнутих у дугу. Нещодавно вилуплені личинки мають тіло, вкрите щільною щетиною, тоді як повністю розвинені личинки не мають щетини. Личинки змінюються 4 рази і проходять п’ять стадій розвитку. Довжина спинки старих личинок — 27-30 мм. Лялечки жовтувато-білого кольору довжиною 10-15 мм і шириною 5-6 мм. Тіло лялечки витягнуте і яйцеподібне з яскраво вираженою голівкою. Цей етап розвитку складається з двох пар крил і трьох пар ніг.

Життєвий цикл довгоносика

Буряковий довгоносик дає одне покоління на рік (Рис. 2). Шкідник зимує в ґрунті майже дорослим. 80-90% усіх особин зимують у ґрунті, де того ж року вирощувалися цукрові буряки. Також 5-10% довгоносиків зимують на площі, де цукрові буряки вирощувалися за два роки до цього, а 5-10% популяції шкідників зимують на ділянках, засіяних іншою культурою. Довгоносики можуть зимувати як на паруючій землі, так і на всіх ділянках, де представлені рослини родини Лободові (Chenopodiaceae). Попов (1965) зафіксував масове зимування шкідників у районах, де за два роки до цього вирощувалися цукрові буряки, через глибину зимування шкідників (50-70 см). Стверджувалося, що збереження шкідника є снодійною реакцією на СО₂.

Дорослі особини з’являються навесні, коли поверхня ґрунту (10 см) прогрівається до 8-10°C. Масова поява довгоносиків відбувається в сонячні дні, коли температура повітря досягає 15-25°C, а поверхня ґрунту (10 см) прогрівається до 25-35°C. Поширення комах залежить насамперед від погодних умов і в першу чергу від температури. Раніше ці шкідники зустрічалися на ділянках, приготованих для посіву ярих культур. Потім виникнення шкідників спостерігалося на полях, де восени висівалися деякі озимі культури (пшениця, ячмінь). Поява довгоносиків відбувається декількома хвилями. Першими з’являються особини, які зимували у верхніх шарах ґрунту, слідом за ними з глибших шарів ґрунту вилітають інші комахи. Якщо під час вильоту шкідників спостерігається волога та прохолодна погода, особини ховаються під грудками землі, тріщинами у ґрунті або у верхньому шарі ґрунту. В умовах Воєводини (Сомбор) більшість довгоносиків (32,65%) були виловлені 9 квітня. Подальші дослідження показали аналогічні результати; найбільше комах було виловлено в перший та другий тижні квітня.

Добова активність шкідників починається близько 9-10 ранку і триває до вечора. Якщо сонячно і тепло, найбільша активність може бути зафіксована між 11 та 14 годинами дня. Зі зниженням температури повітря до 2°C, зменшується активність комах,  вони припиняють рухатися, допоки температура не підвищиться до 5°C. Слабка активність комах спостерігається при температурі повітря 5-10°C та збільшується, коли температура повітря досягає 15°C. Бурякові довгоносики виявляються у місцях, де найменше мікрорельєфних перешкод, а потім залежно від напрямку вітру (якщо швидкість вітру перевищує 5 м/с). Протягом однієї години довгоносик може подолати більше 10 м або до 500 м за одну добу. Після вильоту комахи зосереджуються на полях, засіяних цукровими буряками. Інтенсивність нашестя шкідників залежить від відстані між старими та новими буряковими полями. Спочатку шкідники зустрічаються по краям поля, а потім поступово просуваються до його середини. У цілому 90-95% шкідників зосереджено на цукрових буряках та лише 5-10% комах живляться рослинами родини Лободові (Chenopodiaceae).

Коли з’являються перші сходи цукрових буряків, шкідники вилітають не відразу. Їх виліт зазвичай починається через 9-17 днів пересування по поверхні ґрунту, забезпечуючи максимальну активність комах. Політ довгоносика зумовлений складним рядом метеорологічних умов, особливо температури та сонячної радіації. Мінімальна температура для вильоту довгоносиків становить 19,5°C. Більшість вильотів відбувається при температурі 20-25°C. Самки під час свого вильоту шукають їжу та підходяще місце для відкладання яєць. Їх політ триває 2-3 дні, але іноді може тривати до декількох тижнів. Інтенсивний політ відбувається в період статевого дозрівання, спаровування та відкладання яєць. Висота польоту перевищує 3-5 м та може сягати, навіть, більше 10 м за сприятливих умов. Щоденні перельоти шкідників можуть становити до 10 км (за допомогою вітру), період польоту триває 2-3 дні, але іноді до 40-50 днів. Протягом років, які характеризуються як вологі та холодні, не було виявлено масових вильотів довгоносиків.

Навесні, під час міграції, статеве співвідношення популяції змінюється. Спочатку у співвідношенні переважають самці, потім це співвідношення вирівнюється, а до кінця міграції (і після) збільшується кількість самок. Дослідження Богданова (1965 р.) у Болгарії виявили взаємозв'язок між статями, де 87% особин, виловлених в останній тиждень березня, були самцями (13% самок), в перший тиждень квітня — 65% самців (35% самок), у другий тиждень квітня — 58% самців (42% самок), у третій тиждень квітня 41% самців (59% самок), у перший тиждень травня — 27% самців (73% самок), у другий тиждень травня — 22% самців та 78% самок. Через два-три тижні після виходу довгоносиків із зимової сплячки починаються множинні спаровування. Комахи спарюються один, іноді два рази на день; спаровування довгоносиків відбувалося через три тижні після їх пробудження. Самки відкладають яйця незадовго після спаровування (в середньому через 4 тижні після появи на поверхні ґрунту). Яйцекладка відбувається в перший тиждень травня в роки сприятливих погодних умов, коли спостерігається ранній виліт довгоносиків.

За допомогою хоботка самки несушки проривають нору біля цукрових буряків; у дощові роки вони роблять це в рядку між цукровими буряками, кормовими буряками або на полях, забруднених рослинами родини Лободові (Chenopodiaceae). Ці нори мають глибину 2-3 мм (в посушливий рік можуть сягати до 10 мм). Після виривання нірки самка повертає своє черевце і відкладає туди 1-2 (максимум 10) яєць (Рис. 3, 4 і 5). Поверхня яйця зміцнюються крапельками рідкого виділення з черевця самки, а нірка добре заривається передніми лапками. У середньому одна самка відкладає 94-120 яєць за рік, хоча ця цифра може коливатися на +/- 20-30 яєць та, навіть, досягати 200-300 яєць. У 1971 році було зафіксовано максимальні 740-950 відкладених яєць за рік. Інтенсивність відкладання яєць безпосередньо корелює з температурою, чисельністю та раціоном особин, типом та кількістю внесених інсектицидів, що застосовуються для боротьби з довгоносиками, відносною вологістю повітря та умовами навколишнього середовища. Мінімальна температура повинна бути вищою 15°C, а зі збільшенням температури збільшується інтенсивність відкладання яєць.

Рис. 3, 4, 5. Самка несушка яєць

Під час відсутності шкідників до 20 днів кількість відкладених яєць зменшується. Дієта, яка є поєднанням цукрових буряків та рослин родини Лободові (Chenopodiaceae), призводить до найбільшої кількості відкладених яєць. На відміну від цього, живлення насінням цукрових буряків зменшує кількість відкладених яєць, а харчування виключно сім'ядолями сприяє відкладенню яєць. Під час яйцекладки відносна вологість повітря повинна становити 55-65%. За даними Громова (1965), зменшені та сублетальні дози хлорорганічних та поліхлоропренових інсектицидів сприяють підвищенню здатності самок відкладати яйця іноді до 43%. Розвиток яєць займає 10-15 днів при 16-26°С.

Хоча кількість вилуплених личинок відповідає кількості відкладених яєць, їх кількість незабаром зменшується. Молоді, щойно вилуплені личинки дуже чутливі до високих рівнів вологості ґрунту. Личинки дуже рухливі в ґрунті, вони рухаються у напрямку цукрових буряків, секреція яких приваблює личинок. Більшість личинок, виявлених на ранніх стадіях розвитку, знаходилися на глибині 10-20 см. Подальший розвиток личинок продовжується в глибших шарах ґрунту. На кількість личинок також впливає структура ґрунту. Личинок немає у щільних ґрунтах; а в районах, що характеризуються як гумусові (більш легкі ґрунти), можна виявити значну кількість личинок. Личинки в основному живляться коренями цукрових буряків, а також рослинами родини Лободові (Chenopodiaceae). Розвиток личинок триває 45-91 днів, тоді як у дослідженнях Богданова (1965 р.) на території Болгарії цей період складав лише 29-62 дні.

Після завершення розвитку личинка відходять від кореня буряка і створює вертикальний отвір із гладкими внутрішніми стінками, де вона перетворюється в лялечку. Розвиток довгоносиків від яйця до дорослої особини складає 67-148 днів.

Дослідження, проведені на сході Німеччини, показали тривалість розвитку бурякового довгоносика 2,5 місяці. У Болгарії та Румунії розвиток шкідників відбувався за коротший період — 75 днів та 70-82 дні, тоді як в Угорщині він тривав 3 місяці. У районі Воєводини, який подібний на Східну Славонію, розвиток шкідників триває від 2,5 до 3,5 місяців.

Перетворення шкідника в дорослу особину зазвичай починається у другій половині або наприкінці серпня, а в більш вологі роки цей період припадає на початок вересня. Глибина зимуючих шкідників залежить від ділянки, де вони знаходяться. У більш вологі роки та на щільних ґрунтах шкідники масово впадали в зимову сплячку лише на глибині 10 см. У Туреччині найбільша кількість шкідників була виявлена на глибині 20-40 см. На території Болгарії шкідники знаходилися на глибині 15-30 см. Глибина зимування шкідників була виправдана абіотичними факторами, які переважали в певній місцевості. Після перетворення в дорослу особину вони залишаються в ґрунті до наступної весни, а частина популяції може залишатися в діапаузі протягом двох років.

Поширення та економічний поріг шкодочинності довгоносиків

Місцем, де вперше було виявлено бурякового довгоносика, вважається район Солончаків уздовж Каспійського моря. Шкідник — олігофаг, із розвитком сільського господарства та з живленням рослинами родини Лободові (Chenopodiaceae) довгоносики легко адаптуються до цукрових буряків. Комахи широко розповсюджені в Європі та Азії (Рис. 6). Найбільша частина популяції зафіксована на південному сході Європи.

Кількість шкідників залежить від абіотичних факторів кліматичних та ґрунтових умов. Найбільш сприятливий для бурякового довгоносика ґрунт — чорнозем. Ділянки, придатні для їх масового розмноження, знаходяться в межах річних ізотерм 6-8ºC, січневі температури нижчі — від 4-6ºC, травневі температури — 14-15ºC, червневі — 19-21ºC, а середня температура під час вегетаційного періоду — 15-16ºC; середньорічна кількість опадів становить 300-400 мм.

Рис. 6. Карта розповсюдження B. punctiventris (джерело: Світова база даних EPPO, 2015 рік)

Великі популяції шкідника  виявлені в посушливих країнах — Туреччині, Болгарії, Угорщині, Румунії, Україні, Сербії та Хорватії. У цих країнах довгоносик вважається одним із найнебезпечніших шкідників цукрових буряків. У східній Славонії (Товарник) шкідник, як відомо, дає по себе знати з самого початку вирощування цукрових буряків. Навали бурякового довгоносика періодично траплялися до 2008 року, після чого він регулярно з’являється і завдає значної економічної шкоди врожаю. У Німеччині, Польщі та Австрії шкідник майже не проявляється та не завдає істотної шкоди.

Найбільшої шкоди завдають дорослі особини, які об’їдають стебла, сім’ядолі і повністю розвинене листя. За даними Мацельського (2002), за один день одна особина може пошкодити та знищити 50% рослин на 1 м².

Ступінь пошкодження змінюється залежно від температури повітря. При 10°C довгоносики живляться на 4 мм² листка, тоді як при температурі повітря 32°С шкідники з'їдають більше 143 мм² листя за добу.