Альтернативи неонікотиноїдам

 

У лютому 2018 року Європейське агентство з безпечності харчових продуктів дійшло висновку, що "більшість видів використовуваних неонікотиноїдних інсектицидів становлять ризик для диких та медоносних бджіл". У 2016 році уряд Франції ухвалив закон, що забороняє використовувати п’ять раніше дозволених неонікотиноїдів, а саме: клотіанідину, імідаклоприду, тіаметоксаму, ацетаміприду та тіаклоприду. У рамках експертної оцінки, проведеної Французьким агентством із питань харчових продуктів, навколишнього середовища та гігієни праці з метою виявлення можливих відступів, було проведено дослідження наявних альтернатив п'яти забороненим неонікотиноїдам. Було визначено основні альтернативні методи боротьби зі шкідниками, які потім переглядалися за (І) ефективністю боротьби з цільовим шкідником, (ІІ) доцільністю застосування (незалежно від того, чи можуть вони безпосередньо використовуватися фермерами, чи потребують додаткових досліджень та розробок ), (ІІІ) довговічністю (ризик розвитку стійкості у цільових шкідників) та (IV) практичністю (простота застосування фермерами). Було виявлено 152 дозволених використання неонікотиноїдів у Франції, які охоплюють 120 культур та 279 видів комах-шкідників (або їх видів). Ефективна альтернатива використанню неонікотиноїдів була доступна на 96% у 2 968 досліджених випадках, проаналізованих із літературних джерел (поодинокі комбінації одного альтернативного методу боротьби зі шкідниками або продукт × одна цільова рослина × одна комаха-шкідник). Найпоширенішою альтернативою неонікотиноїдам (89% випадків) було використання іншого хімічного інсектициду (переважно піретроїдів). Однак у 78% випадків принаймні один нехімічний альтернативний метод міг замінити неонікотиноїди (наприклад, мікроорганізми, хімічні сигнальні речовини або поверхнева обробка). Актуальність нехімічних альтернатив неонікотиноїдам залежить від характеру харчування шкідників. Нехімічними методами легше контролювати листових та квіткових шкідників, на відміну від деревних та кореневих шкідників. Також було виявлено, що багато перспективних нехімічних методів вимагають проведення додаткових польових досліджень для їх подальшого використання фермерами. Висновки вказують на те, що існують нехімічні альтернативи неонікотиноїдам. Крім того, вони підкреслюють необхідність просування цих методів шляхом регулювання та фінансування з метою зменшення використання пестицидів у сільському господарстві.

За матеріалами статті на тему «Альтернативи неонікотиноїдам» («Alternatives to neonicotinoids») міждисциплінарного журналу «Environment International» 129 (2019).

Із моменту відкриття та ідентифікації інсектицидів як нового класу у 1990-х роках неонікотиноїди стали основою боротьби зі шкідниками. Ці агоністи постсинаптичних нікотинових холінорецепторів захищають основні культури (кукурудзу, сою, пшеницю, цукровий буряк, виноград та фруктові дерева) від збитків, заподіяних надзвичайно великим набором комах-фітофагів, завдяки своїй системній дії. П’ять із цих неонікотиноїдних інсектицидів були схвалені в Європі для використання в якості активних речовин для захисту рослин: клотіанідин, імідаклоприд та тіаметоксам — для протруювання насіння, ацетаміприд та тіаклоприд — для обробки надземних частин рослин.

Однак за останнє десятиліття було проведено багато досліджень, які повідомляють про несприятливий вплив неонікотиноїдів на нецільові організми. Майже 45% із 3 374 статей про неонікотиноїди, опублікованих на сьогоднішній день, стосувалися проблеми негативної взаємодії неонікотиноїдів із бджолами та іншими запилювачами. Зараз неонікотиноїди вважаються принаймні частково відповідальними за виникнення синдрому руйнування колоній (CCDS), про який повідомляється у випадку медоносних бджіл із середини першого десятиліття цього століття, або безпосередньо, або через складну взаємодію з патогенами бджіл. Також може виникати гострий або хронічний вплив на здоров’я та тривалість життя диких бджіл і джмелів. Про токсичність для людей теж згадувалося, але це питання залишається відкритим для дискусій.

У 2018 році Європейське агентство з безпечності харчових продуктів опублікувало вичерпний звіт, що включає оновлену оцінку ризиків для імідаклоприду, клотіанідину та тіаметоксаму, а також науково обґрунтовані факти, що свідчать про те, що неонікотиноїди впливають на виникнення CCDS у бджіл та інших загроз для навколишнього середовища. Тому в 2018 році в Європейському Союзі було заборонено використання цих трьох неонікотиноїдів у польових умовах, хоча вони все ще можуть використовуватися в тепличних умовах.

За два роки до введення заборони, у 2016 році французький парламент першим у світі заборонив використання неонікотиноїдів для захисту культур, заборона набрала чинності у вересні 2018 року. Водночас Міністерство сільського господарства Франції доручило Французькому агентству з питань харчових продуктів, навколишнього середовища та охорони праці (ANSES) оцінити ризики неонікотиноїдів та переваги альтернативних рішень (як хімічних, так і нехімічних). Із цією метою Агентство доручило групі незалежних наукових експертів (далі — експертна група) провести повний аналіз наявних альтернатив неонікотиноїдам для боротьби зі шкідниками. Основною метою було виявити будь-які технічні проблеми, які потенційно зумовлюють відступ від заборони в конкретних випадках. Для кожної комбінації використання одного неонікотиноїду × однієї цільової культури × однієї цільової комахи-шкідника були визначені та оцінені всі альтернативні методи боротьби зі шкідниками з точки зору (І) ефективності боротьби з цільовим шкідником, (ІІ) доцільності застосування (безпосередньо використовується фермерами або вимагає подальших досліджень та розробок), (ІІІ) довговічності (ризик виникнення стійкості у цільових шкідників) та (IV) практичності (простота застосування фермерами). Було створено вичерпну базу даних про доступні методи боротьби зі шкідниками, включаючи інші класи інсектицидів, та визначено комбінації культура × комаха-шкідник, для яких існував ризик втрати альтернативи неонікотиноїдам. Потім розглядалася можлива затримка в часі до виявлення ефективних методів боротьби зі шкідниками відповідно до прогресу та досягнень проведених досліджень, а також адміністративних обмежень.

Матеріали та методи

Було проведено дворічний (2016-2017 рр.) комплексний огляд та аналіз всіх можливих альтернатив п'яти неонікотиноїдам, дозволеним для боротьби з комахами-шкідниками в Європейському Союзі. Для ідентифікації всіх конкретних дозволених випадків використання неонікотиноїдів у Франції використовувався «Каталог використання фітофармацевтичних препаратів» від Міністерства сільського господарства Франції (2017 р.). "Використання" відповідає використанню засобів захисту рослин, перелічених у базі даних E-Phy Французького агентства з питань харчових продуктів, навколишнього середовища та охорони праці (ANSES) (https://ephy.anses.fr). Використання характеризується як поєднання цільової культури, органу рослини та видів комах-шкідників (або групи видів). Кожного цільового шкідника було віднесено до однієї з п’яти живильних гільдій для подальшого аналізу: листових шкідників; шкідників деревини або кори; квіткових, плодових чи насіннєвих шкідників; кореневих шкідників та тих, що живляться соками.

Було розглянуто вісім категорій потенційних альтернативних методів:

  1. Інші синтетичні або природні хімічні інсектициди, включаючи авермектин, бензойлурею, карбамат, сполуки міді, циромазин, діацил гідразина, діамід, дифторбензурон, етофенпрокс, феноксикарб, флонікамід, флудіоксоніл, індоксакарб, фосфорорганічні з’єднання, фосмет, піметрозин, піретроїд, піретрин, пірипроксифен, спіносад, спінозини, спіротетрамат, сірка, тебуфенозид, похідні тетронової та тетрамової кислот;
  2. Біологічний контроль за допомогою макроорганізмів, включаючи хижаків та паразитоїдів;
  3. Біологічний контроль за допомогою мікроорганізмів, включаючи ентомопатогенні гриби, віруси та бактерії;
  4. Біологічний контроль за допомогою агротехнічних прийомів, включаючи посів міжрядних культур, квіткових смуг, смуг трави, шпалерних культур чи вітрозахисних смуг, ізольованих смуг багаторічних рослин для приманки комах-шкідників, мульчування, ґрунтовий покрив, сівозміну, підживлення, зрошення, обробіток ґрунту, косіння, зрізання, планування ландшафту (для підтримки місцевих природних ворогів або знищування комах-шкідників);
  5. Використання хімічних сигнальних речовин для масового виловлювання шкідників, методів дезорієнтації самців, ефектів відштовхування, антифідінгових ефектів, методів приманки та скорочення популяцій (включаючи рослини-приманки);
  6. Фізичні методи, включаючи викорінення, обрізання, зрізання рослин, використання мінеральних або органічних олій, застосування термічних, електричних, світлових або акустичних обробок, пасивне або харчове виловлювання, фізичні бар'єри з сітками або ґрунтовими траншеями;
  7. Генетично вдосконалені сорти рослин, тобто стійкі до шкідників, отримані класичним виведенням рослин (селекцією) або методами генетичних модифікацій;
  8. Стимулятори реакції захисту в рослин.

Для класифікації альтернатив неонікотиноїдам було використано чотири критерії: ефективність (E), доцільність застосування (З), довговічність (Д) та практичність (П). Через відсутність достатньої кількості інформації кожному критерію присвоювали наближено-кількісний бал (1–3). Ефективності (Е) присвоювався низький бал (1), якщо альтернативний метод давав незначне зменшення популяції шкідників і не зміг запобігти втратам врожаю. Якщо популяція шкідників або заподіяна ними шкода зменшувалися, але втрати врожайності зберігалися, присвоювався середній в даному випадку бал (2). Ефективність отримувала високий бал (3), якщо застосовувався лише один альтернативний метод, який одночасно зменшував популяцію шкідників або заподіяну ним шкоду та запобігав втратам врожаю. Доцільність застосування (З) отримувала 1 бал, якщо метод все ще знаходився на стадії досліджень і розробок, 2 бали, якщо він уже використовувався десь у світі, та 3 бали, якщо вже застосовувався у Франції. Альтернативному методу, використання якого ще не було дозволено у Франції, було присвоєно оцінку 1, оскільки для комерціалізації регуляторної системи необхідно ще кілька років. Довговічність (Д) оцінювалася в 1, 2 або 3 бали, якщо ризик виникнення стійкості в цільових шкідників був високим, середнім або низьким. Практичність (П) отримувала оцінку 1, 2 або 3, якщо метод був складним (технічно складним або вимагав додаткових витрат праці), помірно складним або простим для використання фермерами. У випадку відсутності практичної інформації чи наукових даних жоден бал не присуджувався.

Для оцінки кожної з восьми категорій альтернативних методів, визначених вище, було призначено двох науковців із великим досвідом у цій специфічній галузі. Дотримуючись загальних правил систематичних оглядів, вчені ретельно переглянули методи для відповідної категорії, використовуючи однакові пошукові рядки та довідкові бази даних, включаючи Web of Science®, Scopus®, Google Scholar®, технічні та наукові книги. Рівняння пошуку були побудовані шляхом поєднання ключових слів, що відповідають назвам цільової культури та цільового шкідника, як загальних, так і латинських назв із ключовими словами, що описують усі альтернативні методи, розглянуті для кожної з восьми категорій.

Експерти оцінювали методи за чотирма критеріями, потім порівнювали оцінки, які вони присудили кожному методу, щоб визначити основні розбіжності та скорегувати оцінки у випадку необхідності. Потім бали за кожен критерій були представлені та обговорені під час робочих зустрічей з експертною комісією (15 осіб із незалежних дослідницьких інститутів, включаючи вчених з INRA та експертів з ANSES) та визначено узгоджені величини.

Альтернативний метод боротьби зі шкідниками вважався придатним для заміни неонікотиноїдів, якщо він мав оцінку ефективності та доцільності застосування 2 або 3 бали, що означає, що він може використовуватися безпосередньо і виявився достатньо ефективним для зменшення шкоди чи популяцій шкідників. «Замінність» категорії альтернативних методів боротьби зі шкідниками визначалася як кількість методів або продуктів із даної категорії з оцінкою ефективності та доцільності застосування ≥ 2, поділеною на загальну кількість методів i продуктів із досліджуваної категорії.

Досліджувалися відмінності в ефективності, доцільності застосування, довговічності та практичності альтернативних методів боротьби з живильними гільдіями шкідників із метою виявлення загальних закономірностей, що виходять за межі рівня цільових видів шкідників. Метою було розробити поради щодо методів, які потенційно можуть замінити використання неонікотиноїдів для інших видів шкідників за межами французького контексту. Було проведено аналіз основних компонентів (PCA, на основі кореляційних тестів Пірсона) середніх показників для даного критерію, для цільової гільдії шкідників (тобто 5 змінних), для семи категорій альтернативних методів (за винятком стимуляторів реакцій (7)). Статистичний аналіз проводився за допомогою XLSTAT (Addinsoft, 2019).

Результати

Було розглянуто 152 конкретні дозволені випадки використання неонікотиноїдів, які стосувалися 120 цільових культур та 279 видів чи родів комах-шкідників. Загалом, 2 968 тематичних досліджень (окремі комбінації одного альтернативного методу боротьби зі шкідниками чи продукт × одна цільова культура × один цільовий шкідник) було проведено для чотирьох вище описаних критерій. Для 684 індивідуальних досліджень (26,5%) не було жодної інформації для оцінки ефективності (Е) конкретного альтернативного методу боротьби зі шкідниками.

Лише шість із 152 дозволених застосувань неонікотиноїдів (4%) вважалися незамінними, тобто без відомих альтернативних методів, що демонструють достатню ефективність (Е) та доцільність застосування (З) будь-де у світі (Рис. 1). Цими шістьма застосуваннями неонікотиноїдів виявилися: 1) захист насіння кукурудзи (Zea mays L.) від мух (Oscinella frit, Delia platura, Geomyza sp.), 2) захист малини (Rubus idaeus L.) від мух (Drosophila and Lasioptera spp.), 3) захист ріпи (Brassica rapa L.) від попелиць (Aphelinus abdominalis, Aphidius colemani, A. ervi, A. matricariae, Praon volucre, Ephedrus cerasicola, Diaeretiella rapae), 4) захист вишневих дерев (Prunus avium L.) від ксилофагових комах (Scolytus rugulosus, Anisandrus dispar, Cossus cossus), 5) захист лісових дерев від коренегризів (Melolontha sp.) та 6) захист дерев та чагарників від жуків (наприклад, Otiorhynchus sp., Chrysomela sp.).

Для більшості випадків використання неонікотиноїдів (71%, n = 108) вдалося визначити як хімічні, так і нехімічні замінні альтернативи. У 18% випадків (n = 28) інші хімічні інсектициди були єдиною альтернативою неонікотиноїдам. У семи з цих 28 випадків альтернативні хімічні речовини були з одного класу, а в двох інших випадках заміною неонікотиноїдів виявився лише один дозволений продукт (піретроїд для використання як у насінні, так і в обробці рослин для боротьби з попелицями на посівах цукрових буряків). У невеликій частині випадків (7%, n = 10) були виявлені лише нехімічні замінні методи (Рис. 1).

У 2 968 індивідуальних досліджень було включено 866 дозволених хімічних інсектициди, 848 з яких були визнані ефективними та досить практичними, щоб стати альтернативою 138 застосуванням неонікотиноїдів (замінність = 98%) (Рис. 2). З іншого боку, жоден із засобів захисту рослин не виявився достатньо ефективним або доступним на практиці (замінність = 0%).

Замінність виражається у відсотках для кожної категорії альтернативного методу та обчислюється як кількість методів або продуктів із даної категорії з оцінкою ефективності та доцільності застосування ≥ 2, поділеною на загальну кількість досліджених методів або продуктів з тієї самої категорії.

Із точки зору цих відсотків, найбільш замінюваними нехімічними методами виявилися фізичні методи (замінність = 65%, що стосується 76 застосувань неонікотиноїдів), потім ідуть методи біологічного контролю (41 використання за участю мікроорганізмів, 35 — на основі агротехнічних прийомів та 31 — на основі макроорганізми), хімічні сигнальні речовини і, нарешті, стійкі сорти рослин (Рис. 2).

Порівнювалися середні показники для чотирьох критеріїв відповідності семи різних категорій альтернатив (стимулятори реакції захисту в рослин були виключені, оскільки вони жодного разу не були визнані відповідними) та п’яти гільдій комах-шкідників (Рис. 3). Коваріація харчових реакцій гільдій на альтернативні методи боротьби зі шкідниками різнилася між критеріями.

Величина ефективності (Рис. 3а) була представлена здебільшого віссю PCA 1, яка чітко відокремлювала хімічні інсектициди (середня ефективність Ē = 2,99) від інших методів боротьби зі шкідниками (від Ē = 1,91 для біологічного контролю з мікроорганізмами до Ē = 1,27 для біологічного контролю з макроорганізмами). Хімічні інсектициди були однаково ефективними проти всіх гільдій комах. Фізичні методи та біологічний контроль за допомогою мікро- та макроорганізмів були ефективнішими проти листових шкідників та тих, що живляться соком, тоді як біологічний контроль за допомогою агротехнічних прийомів, хімічних сигнальних речовин та покращених стійких сортів були ефективнішими для контролю шкідників деревини, квіткових та кореневих шкідників (як показано координатами вздовж осі PCA 2).

Перший основний компонент враховував кількісні зміни в доцільності застосування (Рис. 3b). Хімічні інсектициди (середня доцільність застосування (З) = 2,31), фізичні методи (З = 2,53) та мікроорганізми для біологічного контролю (З = 2,31) вважалися більш доцільними, оскільки вони часто були доступними як комерційні продукти, тоді як хімічні сигнальні речовини (З = 1,47), макроорганізми для біологічного контролю (З = 1,44) та покращені стійкі сорти (З = 1,11) знаходилися переважно на стадії досліджень та розробок. Хімічні інсектициди та агротехнічні прийоми були більш доцільними для боротьби з кореневими шкідниками та тими, що живляться соком, тоді як біологічний контроль за допомогою мікроорганізмів та фізичні методи були ефективними в основному проти листових та квіткових шкідників, а також проти шкідників деревини.

Стійкі сорти рослин та хімічні інсектициди вважалися менш довговічними (середня довговічність (Д) = 1,58 та 1,76 відповідно), ніж інші альтернативні методи боротьби (Рис. 3с), через документально підтверджену появу стійких популяцій шкідників, особливо серед кореневих шкідників та тих, що живляться соком.

Хімічні інсектициди мають високу оцінку практичності, оскільки їх легко застосовувати шляхом розпилення (середня практичність (П) = 3,00). Наступними найбільш практичними методами були стійкі сорти (П = 2,60), які потребують лише посіву, та мікроорганізми, які також можна застосовувати шляхом розпилення (П = 2,64) (Рис. 3d). Як і інші альтернативні методи, було виявлено, що мікроорганізми та фізичні методи є більш практичними для боротьби з квітковими шкідниками та тими, що живляться соком, тоді як агротехнічні прийоми були більш практичними для контролю кореневих шкідників та шкідників деревини.

Рис. 1. Відсоток методів (як достатньо ефективних, так і доцільних до застосування), якими можна замінити 152 дозволених випадки використання неонікотиноїдів у Франції станом на 1 січня 2018 року

Рис. 2. Кількість замінних та незамінних хімічних та нехімічних альтернатив неонікотиноїдам для боротьби зі шкідниками для 2 968 розглянутих досліджень (окремі комбінації одного альтернативного методу боротьби зі шкідниками або продукт × одна цільова культура × один цільовий шкідник)

Обговорення

Після нещодавнього рішення ЄС про введення заборони на використання трьох неонікотиноїдів на відкритому повітрі (Єврокомісія, 2018 р.) потреба у сприянні та підтримці розробки альтернативних методів боротьби зі шкідниками для захисту екологічно чистого сільського господарства стала більшою, ніж будь-коли раніше. Дійсно, суттєві обмеження використання неонікотиноїдів повинні бути сприятливими як для нецільових, так і для цільових організмів, таких як запилювачі рослин, які зараз знаходяться під загрозою через використання цього класу інсектицидів. Однак ці переваги будуть діяти лише в тому випадку, якщо альтернативні методи заміщення неонікотиноїдів будуть менш шкідливими для навколишнього середовища. Із 2007 року уряд Франції намагається зменшити використання інсектицидів, інвестувавши півмільярда євро в ці грандіозні плани. Нещодавня заборона неонікотиноїдів стала черговим прогресом неухильного зменшення загального використання інсектицидів у Франції. Однак це зменшення вимагає виявлення стійких альтернативних методів та розуміння їх потенційних недоліків. Поглиблений аналіз альтернатив усім спеціально дозволеним застосуванням неонікотиноїдів у Франції показує, що в більшості випадків (96%) неонікотиноїди можна замінити ефективними альтернативними методами, прийомами та/або продуктами. Однак альтернативні методи не завжди можуть збігатися з неонікотиноїдами з точки зору ефективності, доцільності застосування, довговічності та/або практичності, принаймні в обставинах, що склалися. Крім того, вони не обов'язково можуть бути безпечнішими для навколишнього середовища.

Найпоширенішою альтернативою неонікотиноїдам (89% випадків), що має високу ефективність, безпосередню доцільність застосування та практичність, є використання інших хімічних інсектицидів, особливо тих, що належать до попередніх поколінь речовин, таких як піретроїди. Основні механізми дії та стійкості часто є спільними для різних класів інсектицидів, тому використання нещодавно розроблених неонікотиноїдів або речовин зі схожими принципами дії (наприклад, сульфоксафлору, флупірадіфурону) не є реальною альтернативою колишнім неонікотиноїдам, оскільки існує ймовірність їх негативного впливу на навколишнє середовище. Значне збільшення популяцій шкідників, стійких до інших наявних інсектицидів, є основною проблемою, враховуючи, що 40% випадків використання колишніх неонікотиноїдів, швидше за все, будуть замінені одним класом хімічної речовини (21%), однією речовиною (17%) або, навіть, окремим комерційним продуктом (2%) для контролю певної групи видів шкідників. Після заборони неонікотиноїдів зниження доступності ефективних інсектицидів загрожуватиме урожайності сільськогосподарських культур принаймні в короткостроковій перспективі. Крім того, хімічна обробка в лікувальних цілях вимагатиме точного моніторингу шкідників у поєднанні з повторними застосуваннями для боротьби з наступними поколіннями шкідників. На довершення до всього, для деяких сільськогосподарських культур все ще бракує інтегрованих систем боротьби зі шкідниками (ІPM), в яких неонікотиноїдами, винайденими в 1990-х роках, замінили інші інсектициди. 

Доступні інструменти, що сприяють розробці нових систем посіву, засновані на використанні меншої кількості хімічних інсектицидів (Рис. 1), та у 78% випадків було виявлено принаймні одну нехімічну альтернативу неонікотиноїдам. Однак включення нехімічних методів до інтегрованої боротьби зі шкідниками (IPM) значною мірою недостатньо розвинене, незважаючи на директиви ЄС, що вимагають впровадження IPM (ЄС, 2009). Найбільш перспективні замінні методи включають використання мікроорганізмів (наприклад, вірусу гранульозу або бактерій, таких як Bacillus thuringiensis) для біологічного контролю. Фізичні (наприклад, обробка фруктів парафіновою олією або глиною) та семіохімічні методи (метод дезорієнтації самців із статевими феромонами) також виявилися досить ефективними та часто доступні як комерційні продукти. Крім того, агротехнічні прийоми також мають значний потенціал для підтримки біологічного контролю. Останнє, але не менш важливе, більшість із цих екологічно чистих методів можна поєднувати.

Рис. 3. Проекція балів за чотирма критеріями (ефективність (a), доцільність застосування (b), довговічність (c), практичність (d)) для семи категорій альтернативних методів боротьби зі шкідниками (сині точки) на площині, визначеній як осі PCA 1 та 2, побудовані із середнім балом критеріїв для п’яти гільдій комах-шкідників (червоні стрілки)

Актуальність нехімічних альтернатив неонікотиноїдам значною мірою залежить від живильної гільдії шкідливих організмів. Листових та квіткових шкідників легше контролювати нехімічними методами, ніж інші гільдії (наприклад, шкідники деревини або кори та кореневі шкідники). Останні групи шкідників легко контролювалися неонікотиноїдами системної дії. Ключова складність насправді полягає в контролюванні шкідників деревини та кореневих шкідників, які є ендофагами або живуть під землею.

Даний рейтинг альтернатив неонікотиноїдам має два основних обмеження. По-перше, він не враховує відносну токсичність методів боротьби зі шкідниками. Багато досліджень показали, що хімічні інсектициди токсичні для навколишнього середовища та для користувача, якщо їх застосовувати не досить обережно. Значно менше відомо про токсичність нехімічних методів боротьби зі шкідниками. Наприклад, дуже мало наукових досліджень визначали шкоду біологічного контролю для запилювачів рослин (наприклад, вірусу гранульозу). По-друге, економічні показники не були включені до критеріїв оцінки. Цей критерій не оцінювали здебільшого через складність вимірювань та розподілу витрат, що повинно враховувати не тільки прямі витрати, такі як ціна продукту та зношування обладнання або робочу силу, а й компенсаційні вигоди, такі як додана вартість конкретних товарів (наприклад, органічне сільськогосподарське виробництво) або субсидії. Аналіз витрат та вигод може проводитися лише на рівні аграрного сектору і повинен бути цілісним, тому він виходив за рамки даного дослідження.

Вважалося, що існує ряд альтернатив неонікотиноїдам, якими не можна їх повністю замінити через погану доцільність застосування на даний момент. Ряд перспективних методів все ще перебувають на стадії досліджень і розробок, тому в даний час вони майже не застосовуються на практиці. Наприклад, більшість стимуляторів реакції захисту в рослин, складні хімічні сигнальні речовини на рослинній основі, редагування генів для розвитку стійких сортів сільськогосподарських культур та збереження біологічних методів контролю є дуже перспективними новими методами боротьби зі шкідниками. Проте всі вони вимагають подальших досліджень, практичних випробувань та доопрацювання до потреб фермерів перед виходом на ринок. Це може бути однією з причин, по якій Ecophyto (план 1) фактично не зміг зменшити використання інсектицидів у Франції за останнє десятиліття. Цей план призвів до отримання великої кількості важливих наукових результатів, але незначна їх кількість набула сільськогосподарського розширення, оскільки фахівці в цій галузі часто проводять власні практичні дослідження, не опираючись на нові та складні наукові парадигми. Розширення наукових досліджень та зосередження на потребах фермерів буде ключовим викликом нової зони, вільної від неонікотиноїдів, яка потребуватиме не лише біотехнологій, але й внеску соціальних наук для вирішення питань передачі технологій, оскільки методології забезпечення широкої участі та методи громадянської науки набули особливого значення для вдосконалення впровадження нових технологій біологічного контролю шляхом спільних розробок із фермерами.

Уряду Франції також доведеться вирішити ще два виклики. По-перше, на засоби захисту рослин поширюються спеціальні європейські норми (ЄС - № 1107/2009), що призводить до значної затримки між поданням будь-якої нової діючої речовини на отримання дозволу та наявністю на ринку продуктів, що містять відповідну речовину. Перехід від десятиліть використання пестицидів до більш екологічних методів боротьби зі шкідниками вимагатиме швидкого доступу фермерів до ефективних нехімічних продуктів. Тому процеси реєстрації та авторизації повинні прискоритися. Замінні альтернативні методи, не засновані на продуктах, такі як зміни агротехнічних прийомів, слід просувати в якості пріоритетних методів. По-друге, як компанії, що виробляють засоби захисту рослин нового покоління, так і фермери, які бажають їх використовувати, зіткнуться з економічними проблемами. Засоби захисту рослин можуть бути дуже дорогими для фермерів та неефективними для бізнесу компаній, якщо вони виробляються у занадто малих масштабах (стосується більшості нових продуктів). Державні субсидії можуть допомогти підтримати перехід від неонікотиноїдів до більш екологічно безпечних методів контролю. Крім того, ініціативи економічного страхування можуть компенсувати втрати та збитки фермерів у погані роки, оскільки альтернативні методи можуть бути менш надійними та більш сприйнятливими до різних факторів (наприклад, умови навколишнього середовища, що знижують ефективність природних ворогів шкідників).

Боротьба зі шкідниками повинна базуватися на багатогранних методах інтегрованої боротьби зі шкідниками. На наш погляд, профілактичне використання системних інсектицидів для обробки насіння є неприйнятним у такій системі. ЄС прагне підтримувати сільськогосподарське виробництво, водночас зменшуючи використання хімічних інсектицидів, роблячи обов'язковим застосування комплексної практики боротьби зі шкідниками для захисту природних ресурсів, що підтримують продуктивність сільського господарства (ЄС, 2009). У провокаційній, але інтелектуально стимулюючій науковій статті Йенсен (2015) стверджував, що нам слід «спочатку заборонити, а потім вже задавати питання», що стосується неонікотиноїдів та, по суті, є підходом, прийнятим Францією у 2016 році. Результати підтверджують, що це розумне рішення, ретроспективно обґрунтоване існуванням широкого спектру ефективних альтернатив. Однак те ж саме тепер має застосовуватися і до інших класів інсектицидів. Як стверджував Янсен, природоохоронні установи не повинні залишати інсектициди на ринку після підтвердження їх токсичності, а також не повинні дозволяти нові інсектициди, поки виробники фітосанітарних препаратів не доведуть їх нешкідливість, щоб уникнути "необґрунтованого ризику як для навколишнього середовища, так і для економіки”.


1332